Хтось з мудреців давнини сказав такі слова: « Коли я дивлюся довкола себе, то розумію, що я піщинка в безмежному морі. Але коли я загляну в середину себе, то усвідомлюю, що там цілий всесвіт, який, мовби океан піднімається із глибини мого серця.
«Насправді, життя кожної людини – це великий всесвіт із своїми особливостями і законами, тож чи не про кожного з нас можна написати велику книжку.
Ніну Іванівну Мосорук добре знають у Володимирі і на Володимирщині, адже значну частину свого життя вона працювала журналісткою у газеті « Слово правди». Нещодавно в історичному музеї відбулася зустріч з пані Ніною на тему « Життя. Історія. Час».
Жінка розповіла, що народилася у селі Бегета на Володимирщині. Її батьки – Ніна Василівна і Іван Михайлович були добрими і порядними людьми, трудилися біля землі-годувальниці. Мама походила із села Ізов, але у 1939 році, з приходом радянської влади , жителів Ізова почали переселяти в інші місцевості, бо формувався кордон з Польщею. Тож родина мами оселилася у селі Бегета. Дідусь по мамі Василь Юр мав коріння з Австрії. Тато Іван походив з Холмщини, з села Вроновичі. Він із сім’єю був переселений на Волинь, тут і познайомився з дружиною. На жаль, він помер ще молодим від серцевого нападу… Тож мамі довелося багато і важко працювати, щоб виховати двох доньок, але їй вдалося це зробити.
Вуличка у Бегеті, де минуло дитинство Ніни, називалася Антонівка, колись то була німецька колонія. Від колишніх господарів – німців -тут залишилися добротні сади із вишнями і черешнями, які гарно цвіли кожної весни, а згодом радували усіх смачними вишнями і черешнями. Ці спогади у Ніни Іванівни закарбувалися у пам’яті з раннього дитинства. Вона росла дуже допитливою дівчинкою, любила самостійно пізнавати довколишній світ. Одного разу, коли мама і тато були на роботі, а бабуся поралася по господарству, увагу Ніни привернуло поле з льоном, який саме зацвів синьо-синьо. Поле було між Бегетою і Хвороством, тож дівчинка вирішила побачити його ближче і пішла пішки. І таки побачила як цвіте льон. Бабуся, помітивши відсутність внучки, забила на сполох.Добре, що біля поля їхав на возі сусід – дядько Павло Костюченко – він і привіз маленьку мандрівницю додому. Початкову освіту здобула в Бегеті, а середню школу закінчувала у Березовичах. Її разом з однокласниками возив зі школи додому на возі дід Василь Корець, а везучи наказував « Співайте мені пісень!» І линула понад селами голосна пісня, яку виконував змішаний хор сільських дітей.
Добрим словом згадує пані Ніна директора Березовичівської школи Леоніда Чубка. Він був дуже мудрим, тактовним, звертався до учнів на Ви, намагався знайти підхід до кожної дитячої душі., дати добру життєву пораду своїм вихованцям. Голова колгоспу Герасимчук допомагав з транспортом і директор школи з вчителями і учнями подорожували до Карпат. Назавжди Ніні Іванівні запам’яталися посиденьки біля вогнища у горах. Під час однієї з таких подорожей Леонід Чубок розпитував старшокласників про вибір майбутньої професії і коли він звернувся до Ніни, то юнка сказала, що хоче поступати до педінституту. Директор порекомендував, щоб вона спробувала себе у журналістиці. Слова мудрого наставника стали пророчими. Наша землячка закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Усе своє свідоме життя вона віддала праці на журналістській ниві. Спочатку - у газеті «Колгоспна правда» в Локачах, а згодом, з 1981 року- у газеті «Слово правди». Кажуть, що журналіст – це письменник на швидку руку. Працюючи у пресі, пані Ніна спілкувалася і з відомими людьми. Зокрема, була на прес-конференції першого президента Незалежної України Леоніда Кравчука. Він запам’ятався простим, доступним чоловіком, який любив поспілкуватися з людьми.
Разом з чоловіком виховали двох синів, які здобули вищу освіту., а нині працюють за кордоном.
Пані Ніна дуже любить подорожувати. Ще за радянських часів побувала у Грузії. Там їй запам’яталася церква і каплиця Святої Ніни у місті Мухеті. Власне у тій каплиці похована Ніна – свята, яка принесла світло християнської віри до Грузії. У тому ж такі місті бачила вона храм, який описав поет Михайло Лермонтов у відомому творі « Мцирі». Закарбувалася в пам’яті і могила матері Сталіна, яка виконана в дуже цікавій архітектурній формі і мовби накрита шаллю.
На життєвій стежині довелося побувати і в Криму. Зокрема, відпочивала в Бахчисараї, бачила Левадійський палац, де зустрічалися Сталін, Рузвельт і Черчілль наприкінці Другої Світової війни. Також бувала у Москві і Петербурзі.
Особливо цікавою була подорож до Голосіївської пустині поблизу Києва. Бачила могилу матінки Аліпії – монахині, котра несла подвиг стовпництва – кілька років жила у дуплі старої липи. Ця монахиня, кажуть, передбачила Чорнобильську трагедію і війну. Вона закликала людей не покидати Києва, бо то святе місце і там ніколи не бракуватиме хліба.
Разом з колегами із газети « Слово правди» пані Ніна подорожувала по Україні, відвідала Почаїв, Пересипницю., Кременець, Мильці та інші цікаві місця.
У людях журналістка цінує щирість, порядність, мудрість і відвертість., працьовитість. Як і усі ми, пані Ніна прагне, аби Україна здобула Перемогу і наступив мир на благословенній українській землі.
Кажуть, що у кожної людини є так звані місця сили- там, де народилися, де зростали, де слухали мамину колискову і татову науку. Для Ніни Мосорук – то село Бегета на Володимирщині. Її мама прожила 89 років, коли ж нездужала і потребувала допомоги, пані Ніна вернулася до рідного села, щоб доглядіти маму. Відтак і сама оселилася в материнській хаті, господарюють разом з чоловіком. Маючи співчутливе, добре серце, наша землячка допомагала стареньким одиноким сусідкам, за це у селі її назвали волонтеркою. Зараз піклується про курей, сімох котів і двох собак.
По сусідству з нею живе пан Анатолій Шегда , професор. який викладав у Київському університеті, а на пенсії повернувся до рідного села і теж живе у батьківській хаті. Неподалік їх села є джерело із смачною водою, тож пан Анатолій приносить з нього воду і вгощає і Ніну Іванівну.
Направду кажуть, що джерельна вода має особливу силу і додає снаги людям, щоб мали вони енергію творити добрі справи.
У кожного з нас, либонь, є своє джерело , яке бере свої початки від батьківського порогу.
Богдан Янович.
Коментарі