Живуть серед нас люди, життя яких є справжньою і захоплюючою історією. Власне, з їх життя можна записувати та вивчати історію. Такою цікавою особистістю є мешканка Володимира Зіна Прасолова.
Ця енергійна жіночка, хоча має досить поважний вік, ще дуже жвава. Вона народилася у селі Покровському Нікопольського району на Дніпропетровщині.
Її прадіди втекли від поміщиків таємно, не хотіли називати своє прізвище, коли поступали в козаки, а коли прізвище запитували, то вони заїкалися, тому прізвище її батька – Заїка.
Мама пані Зіни мала прізвище Ткачова і походила із заможної родини.
У часи Голодомору батьки мами закопували зерно та іншу їжу. «Шматок хліба був найкращим подарунком», - розповідала їй мама Марія Степанівна, яка пережила Голодомор 1932-1933 років.
Їх село Покровське знаходиться у степу, але неподалік протікає річка Підпільна – притока Дніпра. Поблизу села знайшли поклади марганцю.
Неподалік їх села є курган Товста Могила, саме там 21 червня 1971 року поет і археолог Борис Мозолевський розкопав всесвітньовідому нагрудну прикрасу – скіфську пектораль – виготовлену із золота, яка символізує кілька світів. Три яруси, з яких складається пектораль, ймовірно, символізують уявлення скіфів про три світи: реальний, божественний і потойбічний. Світ земного життя представлений на верхньому рівні, нижній відображає світ смерті, а з’єднує їх середній рослинний ярус, в якому, можливо, закодовано зображення дерева життя. Пектораль зберігається у Національному музеї історії України. Кажуть, що Борис Мозолевський мав дар передбачення і казав, що знайде щось «цінне і блискуче». Ця річ пролежала під землею понад 2 тисячі років і хоча курган грабували ще в давнину, її тоді ніхто не помітив.
Дідусь пані Зіни – Степан Павлович Ткачов, пас корів поблизу Товстої Могили й подумати не міг, що там знаходиться така цікава і цінна річ.
Батько Зіни Іванівни був військовим, служив у Берліні, його частину перевели до Володимира. Тож жінка проживає у нашому місті від 1949 року. Пам'ятає яким місто було у минулому. Дитинство її та сестри було важким. Батько помер, а мама тяжко працювала, щоб прогодувати її та сестру. Попри все пані Зіна дуже любила вчитися. Вона закінчила Луцький педагогічний інститут, багато читала, купували книги навіть із мізерної стипендії.
Більшу частину життя Зіна Іванівна працювала у школі-інтернаті під керівництвом Валентина Вірковського, якого вважає мудрим керівником, любила свою роботу і дітей.
Потіхою її життя є донька та онук. Онук добре вчився, тож мав нагоду виїхати за кордон, де нині й проживає.
За свою педагогічну працю пані Зіна нагороджена медалями. Та найкращим визнанням є любов учнів, які пам'ятають її та шанують навіть через багато років.
Спілкуватися із Зіною Іванівною дуже цікаво, тож побажаємо їй здоров'я і ще довгих років життя.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі
Цікава розповідь. То ця
ні, пектораль знайшов Борис
Коментарі