Стверджує ветеран колгоспної праці, 95-річний Микола Гомолінський із Житань
Яке це все-таки щастя, коли в родині є людина, дідусь чи прадідусь, які дожили до похилого віку. Які цінні уроки життєвої мудрості, духовної мужності, родової пам’яті ми тоді отримуємо. І дарма, що частенько вони стають буркотливими, критикують сучасне життя, вперто стверджують, що за часів їх молодості все було кращим. Проте, поки вони з нами, ми відчуваємо себе на межі епох.
Родині Гомолінських з села Житані пощастило. З ними поруч батько і дідусь Микола Панасович Гомолінський, якому нещодавно доля відрахувала 95 років. Усе своє життя Микола Панасович присвятив рідному селу. Тут, в Житанях, він прийшов у світ в 1929 році в простій селянській родині. Батьки були трударі, працювали на власній землі. За спогадами ювіляра, земельна ділянка становила близько 4-х гектарів. У 1937 році відійшла у вічність мати. Батько одружився з іншою жінкою, а незабаром трагічно загинув від рук невідомих злочинців. Микола, а також брат і сестра залишилися з мачухою. Згодом на фронті Другої Світової війни загинув брат. Найближчою людиною залишилася сестра, але через деякий час не стало і її.
Проходячи службу в армії, молодий Микола Гомолінський, як кажуть в народі, побачив світ. 4 роки служив він на північному Сахаліні, побачив Сибір, Забайкалля, Урал, степи Казахстану.
У 1958 році, уже в рідному селі, одружився з односельчанкою Вірою Паріон. Подружжя працювали у колгоспі. Майже все своє колгоспне життя Микола Панасович працював бригадиром городньої бригади. Цю посаду обійняв у 1954 році. Два роки очолював тваринницьку ферму, але повернувся знову до городніх справ на посаду бригадира. Городня бригада в Житанях славилась на весь район. Дбайливі руки колгоспників вирощували різноманітні овочеві культури. Город займав 100 гектарів. Пів гектара займали теплиці. Отож, роботи вистачало. Недарма бригадира нагородили багатьма медалями, але найбільша гордість Миколи Панасовича – орден Леніна, якого отримав у 1970 році.
- Дбайливим керівником колгоспу на той час був Михайло Іванчук, - пригадує Микола Панасович. – Взагалі тоді очільники колгоспних господарств були господарниками, дбали про людей. Правда, відразу після війни змінювалися голови колгоспів, які байдуже ставитися до своїх обов'язків, але згодом прийшли люди відповідальні.
В домашньому господарстві родина Гомолінських тримала корови, свині, коні. Виростили двох дітей, діждалися четверо внуків. На жаль, передчасно пішов з життя син. Донька Антоніна мешкає в місті.
Вік нагадує про себе. У Миколи Панасовича проблеми зі слухом. При спілкуванні з ним допомагала внучка Мар’яна. Та все ж пам’ять ювіляра досить світла. Головне, ясно й аналітично працює розум.
- Не легкі були колгоспні часи. Не слід їх дуже хвалити. Люди важко працювали, - говорить Микола Панасович. – Сьогодні жити краще. Люди мають те, про що ми колись і не мріяли, навіть гадки не мали. Але праця на селі так і залишається нелегкою і має вартувати більше. Труд людський цього заслуговує.
Просте людське життя і водночас прожите з гідністю, з честю. Важкі часи залишилися позаду, залишилася молодість, втрата дорогих людей, друзів. Роки пригинають спини, слабшають руки та ноги, але людина дивиться вперед. Микола Панасович читає Біблію. Це його улюблена книга. За все своє життя (хоч і був членом партії), перечитав багато Біблій різного видання. Читав і інші книги, хоч і не всі може пригадати.
Зиму свого життя Микола Панасович зустрічає ще досить бадьоро для свого віку. В день народження його привітали Зимнівський сільський голова В’ячеслав Католик, староста Хмелівківського старостату Тамара Волинець, учасниці художньої самодіяльності Хмелівківського БК Лідія Бринчук і Надія Козійчук.
Антоніна Булавіна. с. Житані Зимнівська ОТГ.
Коментарі