Кожна людина повинна залишити по собі добрий слід на Землі. Хтось виховує дітей, інші плекають сади чи обробляють землю, запускають в космос космічні кораблі чи лікують хворих. Одні люди живуть до глибокої старості. Інші вмирають молодими, але залишають по собі слід в пам’яті нащадків.
У Прибужжі, в Іваничівському районі . є село Кречів – гарний, мальовничий населений пункт. У 19 столітті там жив відомий волинський художник Володимир Караваєв. Проте, із села пішла у світ ще одна людина, про яку нині мало кому відомо, звали її Наталя Любеля.
Наталя народилася у 1942 року в селянській родині. Закінчила школу, згодом за комсомольською путівкою, як велося в той час, поїхала працювати у місто Рудний у Казахстані. Це місто було збудоване в 1955 році, оскільки там були випадково знайдені багаті поклади залізної руди. Місто розвивалося як промисловий центр. Наталя працювала машиністкою будівельного крану. Сталося так, що буря зірвала кран, він котився, стрілою нависнув над палатками, де жили люди. Наталя встигнула розвернути стрілу, кран упав з нею, дівчина була вагітна… Тож вона загинула смертю хоробрих, втратила ненароджену дитинку, але врятувала життя багатьох людей…
Окрім цього, Наталя була талановитою поетесою, її вірші- ліричні і сповнені філософського змісту. У поезіях молода жінка оспівувала красу волинської природи, прославляла людей праці, роздумувала над сенсом людського життя, стосунками між людьми.
У багатьох зі своїх віршів молода поетеса оспівувала красу людського творчого потенціалу, наголошувала на тому, що справжнє щастя досягається у боротьбі і праці і ніколи не треба шукати легких доріг, а завжди йти до поставленої мети, не зважаючи на перешкоди і труднощі.
У творчості Наталі Любелі оспівується краса дружби, авторка зазначає, що справжня дружба – це щирі, приязні стосунки між людьми між яким не може бути зради.
Подаємо нижче уривок з вірша Наталі Любелі «Етюд»
Ген сонце сходить, сиві хмари
Повзуть у сиву далину.
Крізь запотілі окуляри
Озера дивляться в весну.
І вітер борсається в сітях-
Плакучих вербах весняних
Берези в воду срібно світять
І бачать в плесах сині сни…
Доля відміряла Наталі Любелі всього двадцять два роки життя, але вона встигла, як могла, залишити по собі добрий слід. Про це говорять її вірші, написані понад 60 років тому назад, але такі актуальні і в наш час.
Колись наш земляк художник Микола Рокицький сказав такі слова: « Кожна людина повинна залишити по собі добрий слід у творчості, а історія його прийме чи відкине».
На мою думку, творчість нашої землячки, волинянки Наталі Любелі житиме у душах наступних поколінь, адже вона оспівувала вічні загальнолюдські цінності – красу праці, взаємоповагу між людьми, дружбу, кохання.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі