і ніяким хейтерам не вдасться його применшити чи ж похитнути ні у житті, ні тим більше у соціальних мережах, бо головний лікар і його колеги завжди дбають про кожного свого чотириногого чи крилатого пацієнта.
Будь-яка людина, якій запропонувати назвати престижні професії, як правило, чомусь не згадає фах, особливостей якого ми торкнемося в публікації. Ця професія своїми витоками сягає далеко, в дохристиянські часи, без неї ми не уявляємо сьогодення. Крім того, саме вона має прямий вплив на наше здоров’я. А змусила цю тему винести на твій суд, читачу, жінка, яка три року тому започаткувала у Володимирі приватну ветеринарію. Готова з вами посперечатися, що, дивлячись на її усмішку, розмовляючи на будь-яку тему, ви ніколи не подумаєте, що молода гарна жінка в свій час бикам хвости крутила, ловила і гонила курей по клітках або ж стригла прихвостові ділянки котів і собак для медичних маніпуляцій. А весь секрет таких звичних завдань, виявляється, ховається в дитячих роках Олени Сергіївни Олексюк.
- Моїм батькам іноді казали знайомі, що випадково дізнавалися, який фах я освоювала спочатку в технікумі, а потім в академії: «Що ж ви так покарали або ж не любите доньку, що віддали її вчитися на ветеринара?» Вони припустити не могли, що свою професію не я вибрала, а вона мене. По-іншому, навіть коли аналізую усе життя своє, не могло і статися: я просто не бачу себе без цієї професії. Хоча, напевно, був у цій усій моїй історії певний початок, – видно, що людина не вміє приховувати власних емоцій.
Дуже спокійно і трохи мрійливо Олена Сергіївна почала згадувати свою родину, дитячі роки і, звісно, досліджувати, звідки взявся той початок справи, без якого не уявляє свого життя.
«Безсобачого періоду в нашій хаті не було»
Життя родини військовослужбовця було завжди на колесах. Саме у такій сім’ї народилася дівчинка. В цей час голові сімейства довелося служити Радянському Союзу у Німецькій Демократичній Республіці у місті Веймарі. Разом із чоловіком усі «принади» служби несла на собі і його дружина, мама дівчинки Наталія Борисівна. У військовій частині, де служив чоловік інструктором з парашутного спорту, вона керувала бібліотекою. Підростаючи, маленька Оленка з надзвичайним інтересом поставилася до служби батька, який після випадку, що унеможливив заняття парашутним спортом, із нуля почав організовувати кінологічну службу в полку. Крім різноманітних організаційних проблем цієї служби, найцікавішим як для офіцера, так і його доці, яка майже щодня бувала у військовій частині з батьками, став догляд за собаками. Це були різні за віком собаки, в більшості – вівчарки. Хоч вони не вміли говорити людською мовою, але вміли платити добрим ставленням і прив’язаністю людині за турботу. Оленка залюбки бавилася, ходила з ними на прогулянки, годувала і стежила за їхнім самопочуттям. У мами в бібліотеці дівчинка мала можливість почитати про будь-які особливості догляду за тваринами. Вже тоді вона збагнула: собаки, як і люди, хворіють, і те, що їх потрібно лікувати, бо в іншому випадку можуть загинути. А ввечері вдома родину чекали домашні улюбленці. Скільки пам’ятає себе Олена Сергіївна, у них завжди жила якась живність, але найчастіше – собаки, маленькі та великі, які були фактично як члени сім’ї. Особливим другом став собака породи ньюфаундленд на кличку Апі. Картинки, фотографії, книжки, різноманітні пристосування і навіть одежинки, пісні та розповіді були присвячені Апі. Все життя крутилося навколо цієї милої собачої мордочки.
Коні – як люди
Але історія спілкування з полковими песиками й Апі не була єдиним спілкуванням із представниками тваринного світу в житті дівчини. Одного разу батько під час навчального польоту над населеним пунктом побачив заняття дітей у студії кінного спорту. Ввечері вдома він не втримався від розповіді про побачене і запропонував туди записатися дочці. Візит до кінної школи здійснили одразу наступного дня. Оленку дуже вразили граціозність і зовнішній вигляд коней, які під командуванням наїзників велично виконували бігові та рухові завдання. А чаруючий погляд великих і розумних тварин не відпустив дівчинку на багато років від занять. Оленці було тільки 12, і керівник школи неохоче прийняв її до учнівського складу, бо в такому віці трохи запізно розпочинати кар’єру жокея. Але бажання і настирність дівчини переконали тренера в доцільності засвоєння цієї науки. Більше шести років кілька разів на тиждень Оленка добиралася електричкою до кінної школи. Старалася не пропустити жодного заняття, і робила це залюбки: знала, що її коники чекали на зустріч із нею. Окрім занять, була участь не тільки в багатогодинних тренуваннях, але і у змаганнях з перемогами та кубками. Доводилося також часто турбуватися про тварин, адже коні – як люди: і хворіють, і тужать. А буває, мають зіпсований настрій.
Наука про вміння допомогти тим, кого ми приручили, називається ветеринарія
Якщо однолітки Оленки бігли бавитися чи йшли на прогулянку, вона йшла до своїх підопічних, до кінної школи. А ще забігала до мами в бібліотеку, адже іноді важко було доглядати за тваринами, коли вони нездужали. І бібліотечна література з ветеринарної та загальної медицини була не тільки улюбленою, а й маленьким відкриттям. Знання про тварин і догляд за ними робили її щасливою, а особливо, коли вона могла допомогти своїм улюбленцям. Мама іноді навіть дивувалася доччиному захопленню спеціальною літературою з медицини.
Бажання знати більше і достеменно не можна було задовільнити книгами та щоденною практикою. А тому навчання у Вишнянському державному аграрному технікумі за спеціальністю «Фельдшер ветеринарної служби» стало очікуваним і відповідним до жаги збагатити себе секретами, як жартують у народі, лікаря Айболита. Саме в цей час гине собака Апі. Родина звернулася до ветеринарів, бо собака захворів. Недуга швидко прогресувала, і родинного друга не вдалося врятувати. Олена для себе прийняла рішення: потрібно знати ветеринарію досконало, щоб можна було допомогти своїм безмовним, але таким дорогим пацієнтам.
Чотири курси навчання дали можливість Оленці зайняти найвищу сходинку в Олімпіаді з ветеринарії серед студентської молоді Західного регіону. Олімпіада проводилась у Львові. Тішилися з доччиного успіху мама і тато.
Завжди пам’ятала татову науку: діти мають у житті самі добувати собі усілякі преференції і засоби на прожиття, своєю головою і своїми руками. Тому, ще будучи студенткою технікуму, пішла працювати на посаду ветеринара у військову частину. Чимала кількість великої рогатої худоби, поросят і курей були нелегким випробуванням для юнки. Хоч була важко в роботі, але дівчина раділа тим практичним знанням, що здобувала. Майже щодня доводилося «складати іспити» з багатьох предметів, які викладалися в технікумі. В пригоді ставало все: прочитані книги, власний досвід, консультації викладачів, навіть іноді популярні публікації зі спеціальних видань інтернету.
Набагато простіше лікарю поставити правильний діагноз, бо пацієнти вміють розповісти, що їх турбує, які причини тієї чи іншої недуги. Зовсім інакше з тваринами. Скласти анамнез, або ж мати уявлення про початок хвороби, ветеринар може виключно із загального огляду, розповіді господаря тварини і, звісно, наявних лабораторних або апаратних досліджень. Кількість недуг тварин не менша, ніж у людей, а можливо, й більша. Дуже часто Олена ставила питання: чому ж їй до душі ця така далеко не жіноча і в більшості складна професія? І відповіддю стають очі тих тваринок, які відчули, побачили, що їхній ворог-хвороба, яка сковує рухи, душить болем і неміччю, відступає, а то і зовсім зникає перед ласкавою мовою людини, яка вміло гладить руками й лікує. Очі немічних, спраглих із часом стають найвищою нагородою за працю.
Бути ветлікарем навчають в академії
Прогрес у наш час не полишає жодну з галузей людської діяльності, зокрема й ветеринарію. Світ і природа видозмінюються, а збудники хвороб – це та сама природа. Щоб ефективно боротися із захворюваннями, лікарі мають постійно збагачуватися потрібним досвідом і знаннями. З тієї причини й вирішила Олена пройти навчання в Львівській академії ветеринарної медицини, яка згодом була перейменована в національний університет. І хоч програма цього навчального закладу надто об’ємна й за багатьма напрямами, але профілактика хвороб птахів, лікування курей та інших домашніх пернатих розглядалися неповним курсом. Тому, коли поїхала за чоловіком на Волинь, довелося швидко додатково навчатися ветеринарії з птахівництва, бо у Володимирі її чекала посада ветеринара на Володимир-Волинській птахофабриці. Курси, семінари і лекції з ветеринарії, література на початках забезпечили необхідну підготовку. А далі – вироблення власного досвіду. За рік вдалося не тільки відмінно лікувати пташок, але й контролювати якість м’яса курятини, яке потрапляло на прилавки магазинів. Тому згодом отримала посаду головного лікаря цього підприємства. Керівниця Аліна Сич, аналізуючи роботу Олени, кілька разів відзначала талант молодого лікаря: «Ти, Альона, – майстер ветеринарної справи. Відкривай свою клініку, і я перша до тебе звертатимусь».
Тоді й не задумувалася, що після роботи на іншому підприємстві, «Пан Курчак», на якому теж очолювала ветеринарну службу, доведеться згадати пророчі слова Аліни Вікторівни і задуматися над власною лікарською практикою. Хоч це надзвичайно великий ризик, але саме він давав безмежний простір для прийняття правильних рішень, творчої роботи і кар’єрного росту.
Володимир став на Волині одним із небагатьох міст, яке отримало приватну сучасну ветеринарну клініку
Тільки той, хто не куштував підприємницького хліба, може махнути рукою і сказати, що то просто і нескладно – зайнятися підприємництвом. Якщо організувати магазин, то є одна система проблем і організаційних моментів, які потрібно вирішити, якщо виробництво, то інша. А от клініка – це величезний список від багатьох інстанцій: погодження, реєстрації і ліцензії, відповідне обладнання і, звісно, кадри. Останній чинник був після багатьох років практики більш ніж відповідний для відкриття клініки: Олена знала і вміла практично все, що необхідно у ветеринарній медицині для лікаря загальної практики. Бажання ризикнути і відкрити клініку додали пацієнти, які, коли Олена перебувала у декретній відпустці, час від часу створювали черги біля дому, де жінка проживала з родиною. Були дні, в які допомагати приймати та лікувати чотирилапих пацієнтів доводилося і чоловікові, і мамі. Черга могла бути і в неділю, і в свята, не кажучи про будні дні. Отоді знову згадалися слова директорки птахофабрики і було прийнято рішення відкрити клініку.
Хоч складна практика – приватна ветеринарна медицина, але Олену ця нова робота, точніше діяльність, вабила невідомістю і новими можливостями. Вона стала новою сторінкою її життя. В прийнятті рішення про відкриття клініки брали участь рідні – чоловік і мама. І, звичайно, підтримали молоду жінку у благородній справі. І всі разом затвердили назву «Зайко».
Місто Володимир має невелику кількість жителів, у порівнянні з великими містами. І цей факт робить фінансово не вигідним встановлення у клініці дорогого обладнання для ветеринарних маніпуляцій, таких, як рентгенографія чи спеціальна операційна для складних випадків. Але якщо проаналізувати увесь спектр ветеринарних послуг, що в більшості клінік надаються, то це загальна терапія, стоматологічні послуги, вакцинація, нескладні хірургічні втручання, акушерські послуги, стерилізація. Клініка має встановлений апарат для ультразвукових досліджень, що дозволяє діагностувати багато хвороб тварин. Також тут працює грумер, який турбується про гігієну і зовнішній вигляд тварин.
На момент виходу цієї публікації клініка уже у своїй історії закладу записала три роки діяльності. Володимирчани з теплотою і вдячністю відгукуються про роботу клініки, в якій сьогодні працює три спеціалісти. Режим роботи закладу впродовж тижня, зокрема в суботу і неділю, дуже зручний для господарів і їхніх утриманців, але надто напружений для працівників.
А ще у клініці відкрито однойменну аптеку. Дуже важливо для клієнтів разом із призначенням ліків мати можливість їх не вишукувати, а одразу ж купувати на місці. Адже недуг, якими хворіють собаки, коти різноманітних порід, щури, шиншили, морські свинки, хом’яки, ховрахи, їжаки звичайні та африканські, поросята, гуси, лебеді, страуси, єноти, що тримають жителі не тільки Володимира, але й Локачів, Іваничів, Горохова, Нововолинська і усієї округи, не порахувати. Тому і лікарських препаратів потрібно дуже багато.
У порівнянні з іншими клініками, наприклад, Луцька чи Львова, вартість послуг у «Зайко» нижча, в межах 30-45 відсотків від цін у цих клініках. Прийом клієнта з оглядом тварини, залежно від рівня складності випадку, коштує від 80 до 150 гривень, а, наприклад, здійснення УЗД однієї системи органів – у межах 100 гривень, стерилізація котів і собак – від 500 гривень. Вартість, що зазначена у прейскуранті, не є надто точною, бо все залежить від складності хвороби, поведінки тварини. Уявіть собі ситуацію,, коли з твариною два спеціалісти з маніпуляціями провели прийом з оглядом, який тривав більше чотирьох годин. Звісно, він не може коштувати 80 і навіть 150 гривень. Тобто, людина, що любить тварин, має пам’ятати, що, крім харчування і створення відповідних умов для підопічного, повинна потурбуватися про кошти, які слід витратити у випадку хвороби тварини. Розуміння цих витрат, як і догляду в цілому за твариною, має бути одним із головних житейських правил людини, яка зважилася на утримання будь-якої тварини.
«Ми відповідаємо за тих, кого приручили, перед Богом і людьми»
За час роботи клініки «Зайко» персонал спостерігав за різними клієнтами, що зверталися з приводу лікування чи консультацій, і вражений тим, як сьогодні люди уважно вміють турбуватися про своїх підопічних. Промисловість випускає багато різноманітних харчів для тварин, різного обладнання і пристосувань для облаштування умов, і іноді люди, економлячи на власному бюджеті, купують це все для своїх улюбленців. Дуже багато випадків, коли тварини, особливо коти і собаки, стають повноцінними членами родин. Про них не те що турбуються, з ними поводяться як з людьми. Але, на жаль, є й інші випадки. Трапляється, що в клініку привозять пацієнтів тоді, коли вони практично приречені на смерть. Кричущих прикладів недогляду за тваринами вистачає. Також дуже дивує переконання клієнтів, що можна тварину полікувати, отримавши лише консультацію, або ще гірше, призначити лікування по телефону (однією і обов’язково недорогою пігулкою). Спеціалісти клініки ніколи цього не роблять. У будь-який спосіб стараючись допомогти, вони оглядають тварину, адже ветеринар, який лікує, має бачити пацієнта.
Оксана Дворецька
Коментарі