ЖИТТЯ І БОРОТЬБА ПЕТРА ГОЛЯЧУКА

ЖИТТЯ І БОРОТЬБА ПЕТРА ГОЛЯЧУКА
ЖИТТЯ І БОРОТЬБА ПЕТРА ГОЛЯЧУКА

«Жити – це значить боротися», - казали стародавні римляни. На життєвій стежині кожного з нас трапляються моменти, коли слід робити вибір, перемагати різні, здавалося б, непереборні обставини. Зрештою життя кожної людини – це цікава книга, і гортати її сторінки - дуже захопливе заняття.
До цікавих особистостей нашого краю належить Петро Голячук. Зустріч із цим чоловіком нещодавно відбулася в історичному музеї м. Володимира.
Петро Прокопович народився у селі Хобултова на Володимирщині. Його батьки були працьовитими українськими селянами, мали 14 моргів землі і стільки ж лісу, тож належали до середняків. Шкільну освіту чоловік здобув у рідному селі, з дитинства мав хист до малювання. Та доля випробовувала їхню родину на міцність: сестра Ганна була зв’язковою УПА, боролася за незалежність України, допомагав повстанцям і батько Прокіп. За це обоє були засуджені. Батько відбував покарання в Архангельську і Хабаровську, невдовзі після повернення помер. 
Радянська влада зробила в їхній хаті медпункт. Ще юнаком Петро з цікавістю спостерігав за роботою сільської медички Людмили Миколаївни, і це вплинуло на подальший вибір його професії. Навчався у технікумі у Володимирі, згодом три роки служив у армії, активно займався спортом. Відбуваючи армійську службу, вирішив вступати до Ленінградської військово-медичної академії. Іспит з фізики склав успішно, оскільки мав добру підготовку з технікуму, де фізику викладав Вадим Ковальський. Навчався на авіаційному факультеті, здобув фах лікаря-психоневролога. Був начальником медичної служби армії у Львові, обстежував і лікував льотчиків, які літали на винищувачах. Згодом ще 20 років трудився в окружному госпіталі у Львові. 
Будучи лікарем, він отримав скерування працювати у В’єтнамі і Лаосі, побував в Індії. 
Чоловік розповів, що народ Лаосу має свою цікаву історію і культуру, на які великий вплив здійснила релігія буддизму. В його особистому архіві зберігаються цікаві світлини, на них можна побачити велетенські, багатометрові скульптури персонажів з релігії і міфології буддизму. Ці статуї, висічені з каменю, наш земляк бачив особисто, працюючи в Лаосі. Вони насправді вражають і розмірами, і змістом. На цю дивовижу охоче дивляться туристи з різних країн світу. Перебуваючи у В’єнтьяні (столиці Лаосу), Петро Голячук разом з іншими колегами-лікарями на екскурсії побачив християнську церкву (певний час Лаос був під володінням Франції). Біля церкви знаходиться скульптура жінки в королівському одязі. Коли він запитав гіда, хто ж це така, то почув відповідь, що то дуже хороша людина. 
Згодом пану Голячуку вдалося вияснити, що статуя присвячена… Анні Ярославні – дочці українського князя Ярослава Мудрого, адже вона була заміжня за французьким королем Генріхом. Ось так нашого українського цвіту є по всьому світу, навіть у далекій азіатській країні. Це вражає! І гідне подиву, захоплення й уваги, адже тамтешній гід назвав нашу українку Анну Ярославну хорошою людиною.  Взагалі Лаос – бідна країна, її природа цікава горами і водоспадами, великий вплив має релігія буддизму. Багато хлопців із бідних сімей навчаються у буддійських монастирях, займаються господарством і благодійництвом. 
У В’єтнамі наш земляк  побачив цікаві кам’яні скелі на морі, через які легко пропливають кораблі. 
Уже працюючи лікарем у госпіталі, пан Петро познайомився у Львові з архієпископом Петром і на його запрошення 12 років викладав історію, психологію, валеологію у Львівській духовній академії Івана Богослова Української автокефальної православної церкви. Розмовляти з цим чоловіком – задоволення, адже він має ґрунтовні знання з історії, філософії, релігієзнавства, високу ерудицію.
Отримавши звання полковника медичної служби, Петро Голячук згодом вийшов на пенсію і разом із дружиною Аллою Миколаївною, яка усе життя пропрацювала медсестрою і у всьому підтримує чоловіка, вирішили повернутися на рідну Володимирщину. Подружжя Голячуків виховало двох достойних  синів, які зараз захищають Україну, дочекалися й онуків. 
Повернувшись до Хобултови, Петро Прокопович узяв участь у відбудові храму в рідному селі, який був знищений у 1943 році під час польсько-українського протистояння. Та роздуми і духовна еволюція, читання книг Володимира Шияна, Лева Силенка спонукали його навернутися до Рідної української національної віри (РУНВіра). Чоловік вважає, що так він є ближчим до природи і прадавніх українських, слов’янських коренів, бо саме такою була віра наших далеких пращурів. 
Слухати Петра Голячука можна годинами, адже він цікавий співрозмовник і має про що розповісти, бо багато чого побачив у своєму житті.
Час від часу пан Петро приходить до могили своєї рідної мами, яка була працьовитою і глибоко віруючою православною українкою, подумки спілкується з нею… Він переконаний, що саме завдяки її молитвам і турботі досягнув успіхів на своїй життєвій стежині. 
Давня індійська мудрість гласить, що кожна людина для нас є учителем, адже ми можемо багато чого навчитися від людей, які нас оточують. 
Як на мене, від Петра Голячука ми можемо навчитися порядності, високого професіоналізму і відданості своїй справі, людяності, уміння піклуватися про людей, любові до рідних, а ще – бажання постійно вчитися, самовдосконалюватися, пізнавати щось нове і цікаве.
Життя – це постійна боротьба, рух, і саме такі непосидючі, енергійні люди як Петро і Алла Голячуки є на його бистрині, з радістю зустрічають кожен день земного буття.
Богдан Янович

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: