19 грудня православні християни відзначатимуть одне з найвеличніших, прекрасних і улюблених серед дітей свят – день святого Миколая.
А чи знаєте ви, що святий Микола був реальною історичною особистістю? Він жив у 3-4 століттях, народився у місті Патарі (тепер – територія Туреччини). У молодості здійснив паломництво до Єгипту та Святої Землі. Невдовзі після повернення став єпископом у місті Мира Лікійська (тепер це територія Туреччини). Зазнав гонінь за правління римського імператора Діоклетіана, був ув’язнений. Звільнений у часи імператора Костянтина, який підтримував християн і проголосив християнство державною релігією.
Розповідають ще немовлям Микола був настільки набожним, що в дні посту (середу та п’ятницю) ссав материнське молоко лише раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі, він устав на ноги і сам стояв.
Життя святого пов’язне з добрими ділами і благодійністю, він отримав від батьків велику спадщину і роздавав її бідним, знедоленим. Як підтвердження цього історія зберегла такий переказ. Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатися проституцією. Дізнавшись про це, Микола, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату, де ночували сестри, шмат золота – на придане для кожної з дочок.
Є дві версії щодо ночей, коли Микола закидав золото. За однією – це відбувалося три ночі поспіль, за іншою (оскільки доньки були одна від одної на рік молодші) – Микола щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія, і він сердечно дякує Миколі за вчинене. На це Микола заперечує та каже, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Микола дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч вкидає золото не у вікно, а через комин будинку. Із тих часів і донині популярною є розповідь про святого Миколу, який роздає подарунки дітям.
Цей святий вважається покровителем дітей, пекарів, моряків. В Україні є місто Миколаїв, яке назване на його честь. По всьому світу збудовано багато храмів, присвячених цьому святому. Є церква Святого Миколи і в нашому місті. Вона має свою цікаву історію.
Церква Св. Миколая у Володимирі-Волинському збудована у 1780 році. Первісне призначення пам’ятки – каплиця святого Йосафата.
Історія життя греко-католицького святого Йосафата тісно пов’язана з містом Володимиром-Волинським.
Майбутній святий у миру носив ім’я Іван Кунцевич (1580-1623). Народився у сім’ї володимирського шевця Гаврила Кунцевича. Батьківський дім знаходився в урочищі Зап’ятниче, поблизу тієї місцевості, де нині розташована Миколаївська церква.
З дитинства Іван був дуже набожною дитиною, цю рису характеру в хлопця виховала його мати.
У місцевій легенді розповідається про те, що під час відвідин церкви Святої Парасковії (там юнак був охрещений), на нього зійшла іскра з хреста-розп’яття. Ця подія стала символічною у житті молодого чоловіка, він сприйняв її як знак свого майбутнього служіння Богові. Батько послав сина на навчання до Вільнюса, аби він став купцем. Проте Іван вступає у 1604 р. до монастиря Пресвятої Трійці у Вільнюсі. Розпочинається активне духовне життя Йосафата. Сучасники розповідали про його велику ревність у вірі. У 1614 р. він стає архімандритом монастиря, а в 1617-му – помічником-єпископом.
Загинув Йосафат Кунцевич мученицькою смертю у 1623 році. 29 червня 1867 року Папа Римський Пій ІХ підписав декрет, згідно з яким Йосафата Кунцевича прилучили до лику святих.
У 1949 р. останки святого перепоховали під куполом римської папської базиліки біля гробу святого Петра у Ватикані.
Родичі святого продали Порфирію Скарбці-Важинському, місцевому греко-католицькому архімандриту, земельну ділянку, де знаходився батьківський дім Йосафата, і, завдяки клопотанню згаданого владики, споруджено у 1780 році каплицю святого Йосафата.
Каплиця – невелика архітектурна споруда, яка призначалася в католицькій церкві для молитви групи людей або навіть окремої заможної родини. У каплиці міг бути відсутній вівтар.
Споруда функціонувала як каплиця 15 років. У 1795 році місто Володимир, як і вся Волинь, увійшло до складу Російської імперії, і каплицю передали Православній церкві. У 1800 році її освятили як храм Святого Миколая. До 1900 року Миколаївська церква виконувала функцію головного храму міста, оскільки Успенський собор тоді був напівзруйнованим і не придатним для богослужінь. Пізніше вона служила цвинтарною каплицею. Історик Олександр Цинкаловський згадував, що станом на 1915 р. то була єдина у Володимирі церква, де богослужіння здійснювалося українською мовою.
Із розповідей старожилів відомо, що у 30-х роках 20 століття церква Св. Миколая діяла як греко-католицька. У радянські часи храм був перетворений на склад.
У 1991 році церкву було передано православній громаді. Тоді ж здійснені ремонтно-реставраційні роботи в інтер’єрі. На початку 2000-х років біля церкви відновлено дзвіницю.
Що ж до самого святого Миколая, то в 11 столітті його мощі були перевезені італійськими купцями з міста Мира Лікійська до італійського міста Барі, де й зберігаються дотепер в тамтешньому храмі.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі