«Час – найбільший зрадник», - писав мислитель. Те, що колись було забутим, нині стає цінним. Унікальні витвори мистецтва, які втілюють світогляд наших предків, багатовікове формування духовного світу нації раптом набувають неоціненного значення сьогодні. Ми наче прокидаємося з глибокого нездорового сну і, дивлячись в очі старовинним іконам, згадуємо: а ми ж таки велика і багата нація. Наше місто вже багато років поспіль формується як туристичний центр. В історичному музеї реставруються понад 50 експонатів. Днями тут знову побували реставратори з міста Лева. Про основні проблеми реставрування, збереження та експонування наших волинських шедеврів розповів директор музею Володимир Стемковський.
-У Володимирі з давніх-давен збирали колекції сакрального мистецтва: ікони, фрагменти іконостасів, елементи скульптури. Історична цінність цих предметів сакрального мистецтва в тому, що вони представляють наше волинське мистецтво іконопису та дерев’яної різьби. Ці колекції потребували вивчення і дослідження. У 2006-2007 роках ми увійшли в Державну програму з реставрації цих цінностей. Оскільки в минулі роки Володимир відносився до маленьких провінційних міст, тут знищувалося все, що мало історичну цінність. Питанням відродження наших пам’яток сакрального мистецтва зацікавилися львівські реставратори, зокрема Львівська філія Державного науково-реставраційного центру України. Через деякий час вони, проаналізувавши наші пам’ятки, поінформували, що серед цих старовинних витворів є шедевр – ікона Спаса Нерукотворного. Згодом виявилися й інші роботи. Це і «Юрій Вогнеборець», і сюжетна композиція «Легенда про Змія», й ікона Богородиці 16 століття. Ця ікона була подарована в Успенську церкву єпископом ще 1410 року. Це великий пласт історії, який століттями був недослідженим.
Дослідження ікон – справа делікатна і кропітка. Справжній науковець ніколи не висловить своєї думки поспіхом, поки роками не попрацює скрупульозно над об’єктом свого вивчення. Отож протягом останніх років колекція музею (майже 50 творів) уже реставрована. Нині вся вона зберігається в музеї. Але є проблеми. Нещодавно на плановий огляд колекцій знову приїжджали львівські спеціалісти. Вони висвітлили питання про те, що у музеї відсутнє обладнане приміщення для фондосховища. Є просте приміщення, але для зберігання таких шедеврів необхідне відповідне: із визначеним тепловим режимом, датчиками щодо виявлення шкідливих комах тощо.
Друге питання – це виставлення експонатів. У музеї немає стабільного експонування. Весь час відбувається поповнення експонатів. Люди дарують на пам’ять свої цінні речі, знаходяться інші історичні екземпляри. І тому потрібні додаткові приміщення, де мають зберігатися як експонати минулих часів, так і сучасні надходження. У музею є потреба в додатковій експозиційній площі. Вона також повинна бути відповідно обладнана. На думку Тараса Отковича, завідувача Львівської філії Державного науково-реставраційного центру, найкращим місцем для експонування є вежа колишнього Домініканського монастиря. Тим більше що до 1939 року там був музей. Наш історичний музей має цінні колекції невідомих польських і українських художників, роботи учасників пленерів 60-70 років, які ще не експонувалися.
Дехто каже, що питання реставрації історичних шедеврів, як і вся музейна справа, не на часі. Але нам так важко осягнути, що саме насправді є на часі. Ми любимо копатися в історії або застрягнути в сьогоденні й цим відрізняємося від американців та європейців, які живуть майбутнім. Чому? Напевно, тому що ми не навчені виразно бачити майбутнє. А завтра будемо шукати те, що недооцінили сьогодні.
Антоніна Булавіна, м. Володимир
Коментарі