У центрі Володимира-Волинського знаходиться старий будинок під червоною черепицею – історичний музей. Та, напевно, небагатьом відомо, що наш музей має давню історію і є одним із найдавніших в Україні. Ще у листопаді-грудні 1887 року місцевий житель Омелян Дверницький, мировий суддя, дворянин і краєзнавець, створив православне братство на честь святого князя Володимира.
У той час центральний храм нашого міста – Успенський собор – знаходився у руїнах. Дверницький запросив кращих учених того часу – Адріана Прахова, Григорія Котова, Володимира Антоновича, які зайнялися дослідженням руїн старовинного храму та його відбудовою. У результаті розкопок були знайдені старожитності, такі ж старожитності приносили місцеві жителі. Омелян Дверницький зрозумів, що знайдені речі старовини слід зберегти для нащадків, і створив при братстві давньосховище святого Володимира – праобраз нинішнього музею. Основу давньосховища становили ікони 16-19ст., рукописні(!) Євангелія 16ст., монети, стародруки, предмети археології. На матеріалах давньосховища писали свої дослідження відомі історики і краєзнавці того часу, зокрема Григорій Богуславський створив працю «Волинські рукописні Євангелія і Апостоли», а його донька Єлизавета Богуславська була відомою місцевою майстринею, виготовляла писанки, малювала і шила.
У 1907 році Омелян Дверницький помер і був похований біля північної стіни Успенського собору, а зібрана ним колекція старожитностей була перевезена до Житомирського єпархіального управління. Із початком Першої світової війни ці унікальні речі потрапили до Харківського художнього музею, і, за припущенням мистецтвознавця Павла Жолтовського, згодом їх вивезли до кращих музеїв Москви і Санкт-Петербурга.
У 1914-1939 роках історичний музей у Володимирі знаходився у келіях домініканського монастиря (тепер там навчальний корпус ВПУ). Про це писав у своїх спогадах історик Олександр Цинкаловський.
У 1940 році, із приходом радянської влади, музей у Володимирі отримав статус державного. У той час він знаходився на території, де нині податкова інспекція. Там його застала Друга світова війна. У повоєнний час на тій території при виконанні земляних робіт були знайдені скрині із довоєнними експонатами.
У 1968 році при районній бібліотеці на вулиці Коперника, 3 був відкритий музей «Народжені бурею», який тоді діяв на громадських засадах. Його очолив світлої пам’яті знаний краєзнавець Петро Заклекта. Разом з ним працювали світлої пам’яті Ірина Альошина та Іван Дубина.
У 1988 році до тисячоліття міста історичний музей розгорнув свою експозицію у пам’ятці 15ст. – будинку з дзвіницею (біля Успенського собору). Над оформленням експозиції спільно працювали співробітники музею, науковці з Волинського краєзнавчого музею і художники з Волинського художньо-оздоблювального комбінату.
У 1999 році музей оселився за адресою вул. Івана Франка, 6, де й знаходиться нині. Будинок музею є пам’яткою архітектури кінця 19ст. Там жив Омелян Дверницький – засновник нашої установи.
На нинішній день у музеї зберігається понад 18 тисяч експонатів основного фонду, серед них експонати з археології, нумізматики, сфрагістики (печатки, пломби), сакрального живопису, боністики (паперові гроші), етнографії (український народний одяг, глиняні горщики, предмети побуту українських селян і міщан (18-19ст), фотознімки 19-20ст., вироби ковалів, бондарів, вироби з лози, ковка по металу та ін.
Експонатів багато, і вони дуже різноманітні. Унікальною є ікона Ісуса Христа 16ст. «Спас Нерукотворний». Вона була створена на Волині у той час, коли в Італії жив всесвітньо відомий художник Леонардо да Вінчі, тобто є його ровесницею. Це підтверджує факт талановитості наших волинян. Усього колекція налічує близько 100 предметів сакрального мистецтва. З ініціативи директора музею Володимира Стемковського була налагоджена співпраця з Львівським національним науково-дослідним реставраційним центром, і його працівники реставрували частину старих ікон з фондів музею. Співпраця продовжується й нині.
У запасниках музею є бронзова медаль, якою історика Олександра Цинкаловського нагородила Польська академія наук. Учений заповів цю нагороду музею рідного міста Володимира, а привіз її до нас місцевий краєзнавець Леонід Михальчук. Також зберігаємо оригінали листів О.Цинкаловського до родини, які передала його племінниця Наталія Грабарчук.
Гордимося тим, що маємо оригінали картин відомих волинських художників Мирослава Зубінського, Миколи Букатевича, Володимира Караваєва.
Потужною є колекція з археології, яку високо оцінили професори Прикарпатського університету з Івано-Франківська. Серед експонатів цієї колекції глечик культури шнурової кераміки (його вік налічує не одну тисячу років), фрагменти трипільського посуду. Цікавою є монета срібляник (фрагмент), яка карбувалася князем Володимиром Великим у 10ст. Є монети Римської імперії, які карбувалися в той час, коли по землі ходив Ісус Христос.
Маємо особисті речі академіка Агатангела Кримського, який знав більше 60 мов.
Наукові співробітники музею є учасниками всеукраїнських і міжнародних історико-краєзнавчих конференцій. Уже багато років триває співпраця нашого музею з міжнародним проєктом «Via Regia» (Королівський шлях Європи). Наше місто Володимир теж включене до цього шляху.
Музей співпрацює з Волинським краєзнавчим музеєм, музеєм Замосця (Польща), Рівненським і Любомльським краєзнавчими музеями, музеєм Лесі Українки з Колодяжного, музеєм Другої світової війни із Гданська (Польща) та багатьма іншими.
В експозиції музею є експонати, які висвітлюють життя єврейської, польської громад нашого міста Володимира.
При музеї є хороша краєзнавча бібліотека, якою користуються учні, студенти, вчителі, краєзнавці. Експонати музею досліджують учені з Луцька, Львова, Рівного, Києва.
Працівники музею проводять екскурсії як по експозиції, так і по пам’ятках архітектури міста. Відвідувачами музею були люди з України, Польщі, Росії, США, Бразилії, Чехії, Італії, Ізраїлю та інших країн.
У різний час у музеї працювали Світлана Федосєєва (нині співробітниця заповідника «Стародавній Володимир»), Олексій Петрунін (нині старший науковий співробітник Львівського історичного музею).
Читаються лекції для учнів, студентів, пенсіонерів, активною є співпраця з Українським товариством сліпих. Співпрацюємо з місцевим телебаченням і пресою, із всеукраїнськими телеканалами.
Фондовою роботою музею опікується провідна наукова співробітниця музею Олена Черенюк, а в обліку експонатів їй допомагає наукова співробітниця Ганна Доскоч.
Деякі люди охоче передають на збереження музею цінні речі старовини. Якщо ж такі речі є і у ваших родинах і вони вам не потрібні, закликаємо принести їх до музею, щоб зберегти для історії і майбутніх поколінь, бо ж музейні працівники – це люди, які оберігають історію.
Історик Дмитро Яворницький влучно зауважив: «Буде минати час, одні установи з’являтимуться, інші зникатимуть, але музеї існуватимуть завжди, бо вони розповідають про життя людини на Землі».
Богдан Янович
Коментарі