Перші документальні згадки про Кисилин відносяться до 1451 року – тоді власниками села стали представники литовсько-русько-польського магнатського роду Мильських герба Кирдеїв. Їхній нащадок Юрій Чаплич-Шпанівський, у 1638 році в Кисилині, який тоді вже був містечком, прихистив вигнанців социніан – протестантів, які заперечували догмат Трійці та за що їх у Польщі називали аріанами – назвою давно зниклої протестантської течії, яка теж заперечувала Трійцю. В Кисилині було відкрито аріанську школу та зібрання, яке тричі збирало натовпи протестантів (у 1638-1640 рр.), а потім, постановою Волинського сеймика школу і зібрання закрили, а Чаплича-Шпанівського примусили заплатити великий штраф. З будівлі зібрання зробили костьол, в який поставили на службу священників-кармелітів.
Цікаво, що між першими власниками та Чаплич-Шпанівським, Кисилин був маєтністю відомого роду Киселів, від яких і отримав назву. Аріанські школу і зібрання відкрив якраз Остафій Кисіль, а потім він продав Кисилин Чаплич-Шпанівському
Історик Олександр Цинкаловський писав, що містечко Кисилин знаходилося на північ від старого тракту з Володимира до Луцька, недалеко від річки Турії., в місцевості досить високій, яка переходить тут у Волинське Полісся.
В кінці 19 століття в Кисилині був 41 будинок і 598 жителів, в тому числі 73% євреїв. Також там була мурована церква і костел, 3 синагоги, гуральня, 15 крамниць, 6 ремісників.
Цинкаловський також зазначав, що Кисилин був родовим гніздом відомої в історії України родини Киселів і в половині 17 ст. належав до Остафія Киселя, який бувши аріянином (послідовники священника Арія, який жив у 3-4 столітті та заперечував християнську Трійцю) заложив тут протестантську святиню, кілька аріянських шкіл.
Остафій Кисіль був дуже освіченим., знав кілька європейських мов, був радником школи та розповсюджував на Волині аріанство. Після знищення аріянського центру в тодішній Польщі, багато вчених-аріан оселилося в Кисилині, що сприяло піднесенню рівня і розвиткові науки на Волині в 17 ст.
По смерті Остафія Киселя містечко і школа переходять до Юрія Чаплицького, якого польський уряд переслідував за надання підтримки аріанам. В 1644 році трибунал заборонив навчання в школах, у яких пастирем був Андрій Вишоватий. По цьому погромі слава Кисилина погасла, будинок збору перероблено на костел, де оселено монахів-кармелітів.
Учителі аріанства, які проживали в Кисилині – Людвик Голєйсен, Петро Стегман, Федор Симоне й Андрій Вишоватий, постановою люблінського трибуналу були вигнані.
Сама історія Кисилина сягає ще давніших часів, бо у 1451 році великий князь Лев Свидригайло надає Кисилин волинському шляхтичу Петру Кірдею-Мильському. Він також був зобов'язаний забезпечувати дві городні Луцького замку.
Також Олександр Цинкаловський писав, що у вирубаному парку Кисилина при земляних роботах інколи знаходили кістяки людей з покладеною коло них пляшкою, в яку було покладено життєпис покійника. В околицях Кисилина часто знаходили крем'яні знаряддя, сокири, списи, стріли.
Важливим штрихом в історії Кисилина є його пам'ятки архітектури. Однією з таких пам'яток є церква святого Архангела Михаїла. Її споруджено у 17 столітті на кошти графа Ледуховського. Церква збудована у стилі бароко. Вона була діючою в усі історичні періоди, навіть за Радянського Союзу. Поруч із храмом є дзвіниця 17 ст. – на ній 3 дзвони, кожен з них важить 450 кілограмів. Оточують храм мури 17 століття. Усередині храму є триярусний іконостас. Стіни споруди дуже міцні – їх товщина понад півтора метра, адже церква слугувала своєрідною фортецею.
Ще однією пам'яткою у Кисилині є костел та залишки католицького монастиря кармелітів. Колись будівля належала протестантам. Тут знаходилася академія у якій викладали кращі науковці, рівень їх знань відповідав європейським. У середині 17 століття, після закриття академії її приміщення перебудували під костел кармелітів. Колись його стіни були прикрашені фресками та ліпниною.
Нині він значно поруйнований, від колишньої величі залишився лише фасад і частково інтер'єр.
У теперішній час Кисилин – невеличке село, яке має велику і давню історію, котра чекає свого дослідника.
Богдан Янович
Коментарі