Серед багатьох особистостей, які залишили по собі слід в історії міста Володимира був Іван Губар, котрий понад 30 років працював директором Володимир-Волинського педагогічного коледжу і виховав багато поколінь педагогів. Яким же був його життєвий шлях? Колись мені доводилося спілкуватися з цією освіченою і талановитою людиною, він же і розповів про себе.
Іван Гаврилович народився у 1929 році в селі Партизани Приморського району Запорізької області. Свій родовід він знав аж до прадіда Романа, який в 1861 році у пошуках кращої долі, приїхав на волах з Миргорода на південь України, там заснував село Новопавлівку. Там же народився дід Андрій. Родині довелося пережити й прихід денікінців, і громадянську війну та й земляками батька Махна були…
Батьки майбутнього вчителя - Килина Тимофіївна та Гаврило Андрійович – працелюбні селяни. Але голод підкрався і до їхньої сім'ї, а в ній – п'ятеро діток.
Дідуся і бабусю замордував голодомор. Дітям вдалося врятуватися лише завдяки голові колгоспу, який організував дитячі ясла.
Мов зі сну виринають спогади дитинства – тільки минув голодомор і люди трохи повеселішали, ожили, як чорним круком налетіла війна. Тиха печаль бриніла в очах мого співрозмовника, коли пригадував фашистів на мотоциклах – польова жандармерія. Хлопчаки, жінки, діти запрягалися в ярмо і коровою орали землю-годувальницю – плекали хліб для тих, хто був на фронтах.
По війні Іван мріяв стати військовим. Та злиденне дитинство не дозволило їхати далеко від рідної домівки. Вступив до Бердянського вчительського інституту. Студентам давали аж пів кіло хліба, а ще ж мама давала кислого молока. Так і вижив...
Цікаво було навчатися на природничо-географічному факультеті. Там зустрів свою майбутню дружину – Марію Федорівну Мічієнко. Поблизу Бердянська є село Осипенкове. Саме там дівчина вперше усміхнулася сонцю, а воно своїми промінчиками обдарувало її вродою і добротою. Мама Марійки була близькою подругою відомої льотчиці Поліни Осипенко. Батько пройшов усю війну.
Іван та Марійка сиділи за однією студентською лавою. Запала в душу кмітливому та вродливому юнаку чудо-дівчина – симпатична і врівноважена.
Дружили два роки – як і вчилися. Ген-ген як далеко липень 1949 року! Ректор Бердянського вчительського інституту Леонід Леоновський привітав молоде подружжя з одруженням. Не було на тендітних плечах молодої розкішного вельону, який так їй пасував! Не сріблилося у дзвінких кришталевих келихах грайливе шампанське. Не ті часи… Післявоєнна відбудова. У 1949 році міністр освіти Павло Тичина підписав наказ, згідно з яким увесь випуск – 300 молодих педагогів відправили працювати на Волинь. Так і оселилися у Володимирі на Волині.
У 1950 році у подружжя Губарів народився син Георгій, який закінчив Куйбишевський медінститут і Ленінградську військово-медичну академію. Був військовим медиком. У 1955 році народився другий син – Олександр, який став дипломатом. Батьки гордилися своїми дітьми. На життєвому шляху батьків було по різному – і злети, і випробування. Іван Гаврилович Губар багато вклав праці у розвиток педагогічного коледжу імені Кримського, підніс його рівень. Був нагороджений радянськими орденами та званням Заслуженого вчителя України. 
Дружина – Марія Федорівна викладала хімію. Серед їхніх випускників – педагоги, професори, заслужені артисти та військові.
Ось як згадують про колишнього директора його колеги: «Не безпідставно хвилюючись переступила я у 1983 році поріг директорського кабінету. Не всі та не завжди раді взяти до штату вагітну жінку. Та Іван Гаврилович привітно потиснув мою руку і підбадьорливо сказав: «Нам мами теж потрібні». Минуло багато літ, але я досі пам'ятаю ці добрі слова. Вражали його оптимізм, віра у кожного з нас, висока повага, як до викладачів, так і до студентів. «Як Ваші батьки? Як діти?» Тепло ставало на душі від таких запитань, від того, що сам директор займається твоїми радощами та проблемами» (спогади викладача педколеджу Лідії Катинської)
«Іван Гаврилович з любов'ю ставився до всього живого, дбав про клумби з квітами, про кімнатні рослини. Його кабінет був справжньою оранжереєю. Також Іван Гаврилович був хорошим пасічником. Його уроки були високопрофесійними». – згадує викладач біології Алла Палій.
Ось як відгукувався викладач образотворчого мистецтва Олексій Кумецький: «Під керівництвом Івана Гавриловича мені довелося працювати 25 років. Саме він був ініціатором відкриття спеціальності «Образотворче мистецтво», дбав про забезпечення нового відділення необхідним обладнанням. Щоразу, коли мені доводиться розповідати про наш коледж, не можу обминути цю чудову людину, без якої наш заклад не став би одним із найкращих в Україні. У Івана Гавриловича ми вчилися людяності, чуйності, відповідальності»
«Моє знайомство з Іваном Гавриловичем розпочалося з вітальної промови на першій урочистій лінійці. Ми, збентежені першокурсники, відразу відчули, що перед нами сердечна і доброзичлива людина. Його щира і приязна усмішка, приємного тембру голос, соковитість кожного слова заспокоювали, надавали впевненості, зачаровували. Іван Гаврилович усе робив професійно. Поряд з ним соромно було бути незнайкою, ледарем, легкодухом. Хоч якою клопіткою була навчально-виховна і господарська робота, за нею не могла сховатися його романтична душа. З яким замилуванням слухав директор спів училищних артистів! Тож призначивши директором педколеджу Івана Губаря, обласне керівництво зробило правильний вибір.» (Спогади Галини Ващук, випускниці та викладача училища).
Колись Наполеон Бонапарт сказав, що яскраві особистості – це метеори, які освітлюють усім шлях довкола, а самі згоряють, віддаючи світло іншим.
Таким був незабутній Іван Гаврилович Губар – Людина та Учитель.
Богдан Янович
Коментарі