Душа кожної людини має неповторне звучання - вона вібрує і видає напрочуд гармонійні мелодії.
Вченими доведено, що наше тіло, як і кожен орган,в якому великий вміст води(а вода добре передає такі вібрації)видає вібрації в певному частотному діапазоні, які складають своєрідну мелодію.Щоб почути себе і зрозуміти це звучання, ще до всього треба мати слух.Люди, позначені Божим талантом, можуть почути власне звучання.І зовсім мало тих людей, які можутьпередати оточуючим таке звучання ,адаптувавшийого під призмою людського мислення і світосприйняття.
Зрозуміти,що відбувається в царині творення музики, як народжується мелодія пісні,вдалося тільки тоді, коли зустрівся з людиною, що має талант почути себе, зафіксувати і створити музику. Це Павло Зінін - композитор і музикант, житель міста Устилуга.
Скільки пам’ятаю себе, то завжди в моїх думках звучала мелодія
Павло виявився молодимпривітним чоловіком. Після рукостискання подав одразу в подарунок книгу Мирослава Дочинця«Многії літа».Павло з категорії людей, з якими можна розмовляти очима.Отож його очі бажали доброго здоров’я і уладнанняусіх життєвих справ. А як цього досягти,я мав почерпнути з цієї книги.Але ж тема творення музики взяла верх цікавості, і далі - виключно про неї.
Важко з пам’яті добути якісь конкретні відомості про події, які відбувалися з тобою від трьохрічного віку, якщо тобі уже четвертий десяток, але картинка домашнього інтер’єру з фортепіано і спів у рідній домівці закарбувалися, здається, навічно.Бувало, тихенько пробирався у кімнату з фортепіано, сідав за нього, піднімаючи величезну кришку клавіатури, і зручно вмощувався на стільчику, з якого не діставав ще ногами до підлоги.І торкався клавіш: спочатку непевно, лагідно, а потім, як виходило, але старався повторити видобутим звуком точно такий , який звучав у власній голові.Саме в цьому віці Павло запам’ятав, що йому вдалося створити свої перші мелодії, підібрати правильні звуки на інструменті.Разом з ним так само намагався творити старший на рік брат Віталій, якому не менш цікава була гра на фортепіано.Дитячі ігри з дорослим інструментом ніколи не були предметом заборони дорослими для діток.Навпаки, мама,Надія Миколаївна, не забороняла, а всіляко старалася хлопчаків заохотити, допомогти в опануванні гри на фортепіано.Не був осторонь синової науки і батько,Анатолій Тимофійович.Не вимушено, дуже часто отаким родинним колом спочатку з дитячих забав, а потім більш потужніше виконувалася в їхньому будинку на вулиці Квітковій в Устилузі українська пісня.Надзвичайно любила такі моменти бабуся, мама мами, Зінаїда Варфоломіївна.Тихо споглядаючи на онуків, думала про їхнє майбутнє, непомітно стирала сльозу за нездійсненнною мрією,за спогадами про маму і тата, але співала в гурті, бо спів давав можливість відчути себе щасливою і хоч на мить забути гіркоту життєвих перепетій.
Бабуся засіяла щирий початок Павлової музичної долі
Батько бабусі, Варфоломій Корнисюк, мав за дружину Катерину, з якою народили одну єдину - дочку Зінаїду і дуже хотіли, щоб вона продовжила справи батька і стала доброю господинею у їхньомубагатоземельному маєтку в Хотячеві.Було все: і землі, і реманент, і худоба, як кажуть, у хаті і біля хати.Але Зінаїда, хоч не боялася роботи- все у її руках кипіло, - мала свої мрії: вона хотіла стати балериною, любила співати і танцювати.Навіть тихцем лишаючи батьківську хату, утікаючи до Володимира на науку, поночі запрягла коней, зорала і засіяла родинне поле, виконуючи батьків наказ.Засіяла і подалася в місто, щоб вступити до педагогічної гімназії і стати вчителькрю. Довго батько не міг вибачити доньку за непослух, але його любов до єдиної дочки стала вище від образи.Згодом радянська влада забрала у Варфоломія землі і реманент, створюючи колгоспи.Корнисюки переїхали до Устилуга, де господар власноруч побудував хату.А потім - сусідам, далі- знайомим.Так прадід Павла став теслею і збудував в Устилузі не один будинок.До сьогодні пам’ятаютьустилузькі старожили, де стоять Варфоломієві хати.
Дочка опанувала професію вчительки початкових класів, навчилася грати на скрипці і повернулася до батьків, в будинок на вулиці Квітковій.Життя, як день, минулося в роботі у школі вчителькою початкових класів.Більше сорока років вчила діток грамоти і доброї поведінки.А разом з шкільними вихованцями і свої діти підростали –Надія і Микола.Старалася їх ростити не байдужими до чужої біди, щирими і чесними.А ще дуже мріяла, щоб діти стали музикантами.Надія вивчилася і стала вчителькою музики, а Микола – вчителем трудового навчання.Часто-густо вдома збиралася родина, знайомі, колеги, з якими співали пісень, читали книги і просто спілкувалися.Саме такою запам’ятали Павло і Віталій свою бабусю.Їй належить рішення про придбання додому фортепіано білоруського виробництва для того, щоб діти, а потім онуки, мали куди «прикладати» свій талант.Душа її була спокійна, коли в домі лунала музика.А ще турбувалася про те, щоб діти і онуки працелюбні зростали – кожному було дане якесь завдання для щоденних турбот.Добре пам’ятає Павло бабусину науку, нічого повз її увагу не проходило: бачила і успіхи, і дитячі проблеми, навіть часом свої секрети їй розповідали.Та й за її участю мама відвела хлопців до музичної школи - не могла вона осторонь спостерігати,як хлопці самотужки освоювали фортепіано.Легко їм давалася музична наука- не раз грали удвох у школах на концертах композиції у чотири руки.Вчителька, Оксана Смаль,любила хлопчаків, які так були віддані і наполегливі у музиці.Усе у них виходило добре, додавалося музичної грамотності.Разом з вивченням сольфеджіо, удосконаленням гри на фортепіано, співали у шкільному хорі і грали у духовому оркестрі.
Але з часом змінилися обставини,і навчання у музичній школі продовжив тільки старший з хлопців, Віталій.
Музика стала моїм життям
Неможливість далі навчатися у музичній школі особливим чином не відбилась на творчості Павла, хоча подовжила час опанування усіх тонкощів музичної справи.Тай духом хлопець не дуже падав :його батько є чудовим прикладом, як без спеціальної професійної освіти можна опанувати гру на різних музичних інструментах.Більше того, за бажаням людини,музика може бути додатковим джерелом доходу.Хоч за освітоютатo,Анатолій Тимофійович, - медичний працівник, але багато володимирчан і жителів навколишніх міст і сіл пам`ятаютьйого у складі молодіжногоансамблю, який грав на весіллях і різних заходах.Клавішний інструмент, труба, баян, гітара – усе було слухняним у руках батька.До речі, батькова мрія створити родинний ансамбль, так і залишилася мрією.
Павлові прийшов часзакінчувати середню школу, а далі думати про подальшу освіту.Бабуся, як неперевершений авторитет родини, настоювала на подальшому навчанні у Володимир-Волинському педагогічному училищі імені А.Ю.Кримського.Життя Павлові показало, що її потрібно слухати: педучилище - значить педучилище.І не шкодує ні на мить про те, що дослухався її порад.
Педагогічне училище з різноманітною начальною програмою, оснащенністю кабінетів, можливістю вивчення іноземних мов, проведенням різних заходів і величезною кількістю студентів стало для нього справжньою AlmaMater.Навчання у ньому дало можливість задуматись над своїм захопленням музикою.Настав момент, колиюнак зрозумів, що мелодії, які бринять в його думках і душі, потрібно випускати в світ.Дощ і хмари- то одне звучання, зелене листя і вітерець навесні- то інше, навіть власні роздуми почали викликати музичні асоціації, які поспішав відтворити на фортепіано.Незабаром познайомився з хлопцями- однодумцями, для яких музика стала змістом життя.Згодом ці хлопці створили вокально-інструментальний ансамбль «Інші», і Павло пішов до них музикантом. ЯрославПилипюк, Роман Гречаник, ВадимЗахарчук, ОлександрГерасимюк і він, Павло Зінін, були учасниками багатьох музичних фестів і заходів.Їх чекали і запрошували.
Хоч після училища закінчив ще один заклад -ВІЄМ за фахом перекладач іноземних мов, - участь у ансамблі стала найвищою життєвою сходинкою.Павло не бачив себе в іншому: в іншій діяльності, в іншій роботі.Участь в ансамблі дала можливість зробити перші професійні кроки музикантом-композитором.Спочатку писав окремі партії для музичних інструментів, створював аранжування, а потім взявся за цілісні і закінчені твори і партитури творів, які мали виконуватися ансамблем. А з часом до мелодій «попросилися» віршовані рядки.У 2008 році у світ пішла перша авторська пісня «Літаю».Рідні і учасники ансамблю стали першими слухачами і критиками його творів.Не зчувся, як список власних творів почав потихеньку збільшуватися.
Музика, як і пісня, народжується в бсолютній гармонії душі і тіла, краще у тиші і на самоті
Павло навчився чути свою мелодію, мелодію своїх вібрацій.Як правило, усе в житті дуже пов’язане: події, які людина переживає, почуття, які виникають до рідних чи коханих, навіть погода, і та впливає на наші внутрішні вібрації.А буває і навпаки, наша мелодія душі впливає на рішення, які нам доводиться приймати.У залежності від нашого настрою і виходять або мінорні, тобто веселі мелодії, або ж мінорні (сумні), а ще бувають мелодії іонійського, дорійського чи міксолідійського ладів.Ідеальним є звучання нової мелодії, коли поряд фортепіано, тиша,і ніхто не заважає.Так легше відтворювати почуту мелодію і заводити її до власної пам’яті.Пора доби немає значення – у композитора такі звучання відбуваються за Господнім велінням.
Взагалі процес творення мелодії змусив Павла замислитися більш глибше над цим процесом: чому це відбувається з ним, і чи загалом є якісь практики, які дають можливість людині усвідомлювати свою суть і буття.Павло творить і водночас шукає себе.
Чотири роки практикує йогу і медитації.Саме це будить його творчий потенціал, дає розуміння багатьох психологічних і фізіологічних аспектів, допомагає вибудовувати чіткі грані свого«я»і усіх справ, які людина має робити для власного розвитку і життя.
Має тверде переконання, що незабаром, з Божою поміччю, вдасться записати повний альбом власної музики:в першій частині уся написана музика для фортепіано, а друга- авторські пісні).Адже успіху і сприяє народження Павла у рік Тигра, який наступає за східним календарем 1 лютого.
Маю такі переконання і я – свого часу наш край буде пишатися ще одним композитором, музикантом, автором пісень-Павлом Зініним, твори якого виконуватимуть визнані світові зірки.
Коментарі