«Кожна доля – єдина, єдина, все навкруг не повториться знов. Неповторна кожна людина, неповторна кожна любов!» - співається у відомій пісні.
Цікава доля у нашого земляка Володимира Стемковського-старшого.
Володимир Антонович народився у 1935 році в селі Заріччя. Мама була неписьменною, але добре володіла німецькою та єврейською мовами. Батько Антон був головою сільради і трагічного загинув у 1944 році, коли Володі було лише 9 років… Проте ще до одруження циганка наворожила Антону Стемковському, що він загине у своєму селі, а син його буде моряком і теж загине.
Після закінчення школи Володимир Антонович працював у зеленому господарстві, а згодом – у Нововолинському автопарку. У 1967 році чоловік вступив до Одеського мореплавного училища і відтоді віддав морю 40 років свого життя. Працював у Дунайському мореплавстві, яке локалізується в Одеській області у місті Ізмаїл. Це місто – багатонаціональне, бо проживають там українці, росіяни, євреї, болгари, молдавани, румуни, гагаузи (православні татари). Як згадує старший моряк, жили вони дружно і навіть складали анекдоти один про одного. Хоча до 1940 року, коли Бесарабія належала до Румунії, росіяни із старообрядців діяли не зовсім приязно: ці люди, які не прийняли реформи у православ’ї, вели замкнутий спосіб життя. Якщо ж хтось із сусідів намагався потягнути їхню сітку з рибою, то злодюжку спускали у сітці в море (якщо не винен і чистий перед Богом, то виживе…)
Священників-старообрядців обирали зі свого колективу, якщо ж вони служили погано, то могли їх і вигнати. Якщо, скажімо, померла мама, а донька не належала до старообрядців, то її могли навіть і не допустити до похорону.
Володимир Стемковський-старший як моряк побував у багатьох країнах Середземномор’я. Слухати його розповідь дуже цікаво. Зокрема, у Греції він відвідав Олімпію, де в давнину відбувалися відомі Олімпійські ігри. В Італії оглядав місто Неаполь і місце, де вибухнув вулкан Везувій (на свої очі бачив розкопані будинки, вулиці, дороги, кості людей). На острові Сицилія наш земляк бачив виверження вулкана Етна. Особливо це видовище захопливе вночі, коли далеко видно світло від розпеченої лави. В Алжирі наш герой бачив порт Бонісаф. У цьому місті радянська влада збудувала з граніту і мармуру госпіталь, який обслуговували лікарі з СРСР. «Ще миля на підході до берегів Африки – і відчуваєш запах екзотичних рослин і хороводи чайок літають над головою», - згадує моряк.
Будучи штурманом, Володимир Антонович плавав до Туреччини, Сирії, Лівану, Болгарії, Єгипту, Іраку (порт Бафа). У Лівані мореплавець бачив місто Бельбек, збудоване з великих кам’яних глиб. Лише війна між Ізраїлем і Єгиптом перешкодила йому побачити Гріб Господній.
Одного разу чоловікові запропонували йти у рейс на кораблі «Речиця». Але чи Божа сила, чи інтуїція затримали його. Цей корабель потонув біля острова Родос. Інакше б і він загинув, і тоді збулося б пророцтво циганки, сказане ще до його народження…
Сивочолий моряк виховав трьох синів, дочекався онуків і правнуків. Моряком, як і батько, став лише син Олександр.
Отож життя – це справжній сценарист, і доказом цього є долі людей, які живуть поруч.
Богдан Янович
Коментарі