Кожна людина – неповторна особистість, і усі ми в той чи лишаємо слід по собі.
Багато хто пам'ятає знаного на Володимирщині краєзнавця Петра Заклекту.
Яким же був його життєвий і творчий шлях?
Петро Заклекта народився 28 грудня 1944 р. в селі Новосілки Грубешівського повіту на Холмщині – прадавній етнічній українській землі, яка нині належить Польщі.
Ці землі ще з часів Київської Русі були заселені українцями. Ось як пише про це історик Володимир Сергійчук: «Розселення наших предків на захід до Вісли, чітко простежується вже в часи Київської Русі. В період правління Ярослава Мудрого українці остаточно закріпилися в привіслянських територіях. Пізніше ці території відійшли до Галицько-Волинського князівства, яке визнавалося Європою як держава руського народу. Лише в 14 столітті ці землі потрапляють під владу Польщі».
Батьки майбутнього краєзнавця були працьовитими селянами-хліборобами.
Доля не балувала хлопця з дитинства: у 1944 р. під час атаки поляків на село мама, налякана стріляниною, кинула маленького Петрика у благенькій ковдрочці в засніжений окоп, бо побігла рятувати п'ятирічну доньку. Мало хто сподівався, що дитя виживе, але баба-повитуха наказала почергово скупати у холодній і гарячій воді, після цього трапилося диво – хлопчина вижив.
Навесні 1945 р. родина Заклект, як і тисячі інших забужан (у 1944-1946 рр. із території Холмщини було евакуйовано понад 33 тисячі українців) була переселена на Волинь. Поселилися на хуторі Кургани Шепельської сільради Луцького району. Повоєнне дитинство було важким: голод, розруха, часті вибухи мін і снарядів, якими була густо всіяна волинська земля.
У 1950 р. Петрик пішов до першого класу семирічної школи у с. Боратин (Веселе) Луцького району. Взувався у батькові чоботи, одягав пальто, пошите з шинелі. Чудова природа, річечка Сарна спонукали до творчості, але, щоб заробити на шматок хліба, слід було допомагати батькам – випасати худобу, працювати на паровій молотарці, возити зерно на тік.
Якось шестикласник Петро прочитав у районній газеті статтю Григорія Гуртового про історію Торчина і довколишніх сіл. Автор просив допомоги у зборі експонатів для майбутнього краєзнавчого музею. На канікулах Петро приніс краєзнавцю кремнієву сокирку з неолітичного поселення на березі Сарни, так і познайомилися. Ця зустріч стала знаковою у долі хлопця, спонукала зайнятися краєзнавством.
Григорій Гуртовий – нащадок козацького роду, автор багатьох книг, художник, поет, журналіст, організатор і директор краєзнавчого музею у Торчині. Заслужений працівник культури України став для Петра Заклекти наставником у краєзнавчій науці. « То була унікальна людина. Чудовий педагог, краєзнавець, його милозвучну, приємну мову, збагачену енциклопедичними знаннями, можна було слухати годинами. Григорій Олександрович давав поради, заохочував. Зокрема, власним коштом купив книгу С.Скляренка «Святослав» і вручив кращим юним краєзнавцям на лінійці у школі. Наша дружба тривала усе життя», - ділився спогадами П.Заклекта.
Після армійської служби Петро Заклекта, наслідуючи свого учителя, у 1972 р.заочно закінчив історичний факультет Луцького педінституту.
Маючи фах електромеханіка, служив у військах зв'язку Одеського військового округу. В окружній газеті прочитав замітку про полковника-танкіста І.Панфільонка. Інтуїція підказала: це ж той сержант, який у роки Великої Вітчизняної війни у боях між Затурцями та Торчином підбив три
ворожих танків. Написав про це Г.Гуртовому і разом відшукали фото героя для експозиції Торчинського музею.
Ще навчаючись в інституті, Петро Михайлович почав учителювати у Лудинській школі на Володимирщині. Разом з учнями оформив тут кабінет історії, зібрав матеріали про минуле села, його видатних людей. Використовував методику викладання живої історії, яку перейняв від Гуртового. Отримав нагороди від районного відділу освіти. Кілька років був секретарем районної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Трохи викладав у Суходільській школі, вчителював у Володимир-Волинській середній школі № 3.
У 1967 р. у Володимирі-Волинському при районній бібліотеці організовано музей «Народжені бурею» і Петро Заклета став його громадським директором.
У 1971 р. до 100 річчя Агатангела Кримського місцевому педучилищу присвоєно ім'я видатного вченого. Петро Михайлович також був причетний до цього.
А ще краєзнавець зібрав матеріали про художників Григорія Маковського і Миколу Рокицького, професора-медика Олену Хохол, народного артиста УРСР
Олексія Омельчука, професора-селекціонера Євгена Бобка, фізика Стефана Стубелевича.
У 70-х роках 20 століття Петру Заклекті пощастило спілкуватися з відомим краєзнавцем Олександром Цинкаловським. Олександр Миколайович навчав молодого колегу: «Збирайте все - стародруки, монети, ікони, речі побуту. Здається, воно не потрібне нині, але стане безцінним завтра».
Перу Петра Заклекти належить чимало краєзнавчих заміток і статей, він активно працював у архівах. Матеріали про ювілей Володимира-Волинського друкувалися у Києві, Москві, Білорусії. Петро Михайлович тоді був нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
У 1988 році до 1000-ліття Володимира-Волинського у єпископському замку було відкрито експозицію історичного музею, багато праці у цю справу вклав Петро Заклекта.
З середини 1970-х років розпочалося систематичне вивчення пам'яток Володимира, передусім архітектурних, групою ленінградських археологів під загальним керівництвом П. Раппопорта. Перші розкопки цієї експедиції були проведені у 1975 р. на руїнах т.зв. «Старої катедри» в околиці Володимира-Волинського, а окремий загін цієї експедиції під керівництвом Маріани Малевської у 1975-1976 рр. проводив пошуки храму св. Якима і Ганни на території дитинця міста, а також розвідково досліджував церквища храмів св. Василія та св. Параскеви П'ятниці. У 1982-1984 роках до вивчення пам'яток Володимира у складі експедиції П.Раппопорта приєдналася Г.Пєскова. Вона досліджувала невідомий храм середини 12 ст. по вул. Садовій, а також вела пошуки князівського палацу поряд з Успенським собором та рештками храму на Онуфріївщині.
Петро Заклекта був особисто знайомий із цими світилами історичної науки, брав участь у кожній з цих наукових експедицій по давньоруському Володимиру, працював старшим науковим співробітником Володимир-Волинського історичного музею.
Долучався він і до мистецтвознавчої експедиції Героя України Бориса Возницького. В експозиції Володимир-Волинського історичного музею зберігається портрет молодого чоловіка роботи невідомого автора. Петро Михайлович висунув гіпотезу, що ця картина належить пензлю Тараса Шевченка.
Його знали старожили міста і багатьох сіл Володимирщини, оскільки чоловік не був «кабінетним вченим», а намагався спілкуватися з людьми, вивчати історію від її живих свідків і очевидців.
У задумах краєзнавця було дослідження культурного центру Волині 16 ст. села Меляновичі на Володимирщині, де жив Андрій Курбський – соратник Івана Грозного, колега хотів дослідити місце битви 1017 року під Лудином, де зійшлися війська Ярослава Мудрого і Болеслава Хороброго.
Проте, усі ці задуми обірвала трагічна смерть: 16 лютого 2015 року Петро Заклекта загинув під колесами автомобіля…
Дослідник Томас Едісон якось сказав: «Достоїнства людини визначаються її справами, а не тим, що про неї говорять». Петро Заклекта залишив по собі дітей і онуків, добре ім'я дослідника історії рідного краю, тож пам'ять про нього житиме у спогадах нащадків.
Богдан Янович
Коментарі