Він запам'ятався багатьом володимирчанам у своєму неповторному образі – високий, ставний,справжній козак у капелюсі з полями, гучний голос, впевненість у собі, мужність (ще б пак: пройшов пекло Афганістану!), вміння завжди говорити правду, незважаючи на персону, а ще – велика любов до минулого Волині та України, прагнення пізнати істину, дослідити призабуті сторінки минувшини. Таким був Леонід Михальчук – незабутній краєзнавець.
Леонід Анатолійович Михальчук народився 25 жовтня 1954 року в селі Будятичі Іваничівського району на Волині. Здобувши середню освіту у Нововолинську, продовжив навчання в Харківському військовому училищі.
Більшу частину свого свідомого життя присвятив службі в армії - нелегкі життєві дороги повели його з родиною усіма куточками колишнього СРСР, Німеччини. Особливо важкою була служба в Афганістані – там доводилося бачити смерть багатьох людей...
Вийшовши на пенсію, Леонід Анатолійович активно займався краєзнавчо-пошуковою роботою. Коло його дослідницьких зацікавлень було досить широким, але найбільше любив своє рідне Прибужжя.
Михальчук ґрунтовно вивчав архітектурну спадщину 17 століття, зокрема монастирі, збудовані при підтримці воєводи Адама Киселя. Для цього він самотужки подорожував до тих місць, де вони були зведені, зокрема відвідав Максаківський монастир на Чернігівщині, Могилянський у с. Могильному...
У Києві Леонід Анатолійович зустрівся з нащадками старовинного роду Киселів, які володіють геральдичними документами, котрі підтверджують їх належність до цього роду.
Наш незабутній земляк також вивчав історію старовинного козацького роду Черняків (1710р.), і виявив, що їх фамільний маєток знаходився поблизу с. Нова Лішня (Іваничівщина). Згодом у цьому маєтку жив відомий історик, письменник, статський радник Григорій Богуславський .
Краєзнавець дослідив історію древнього українського роду Олізарів, який спольщився у 16 ст.
Його цікавив родовід відомого вченого-агрохіміка Євгена Бобка (іменем цього науковця названа вулиця в нашому місті), оскільки той був земляком Михальчука. Пан Леонід рейсовим автобусом привіз залізний хрест з Володимира – Волинського і встановив його на занедбаній могилі сестри Бобка – Лідії...
Перу дослідника належить стаття про начальника 10-ї прикордонної застави Василя Чернова.
Михальчук досліджував життя і діяльність лікаря і громадського діяча, жертви репресій Арсена Річинського, спілкувався з його дружиною Ніною Павлівною і розшукав у запасниках Львівської бібліотеки імені В. Стефаника НАН України рукопис його праці «Проблеми української релігійної свідомості».
Ось як згадує про колегу директор Володимир–Волинського історичного музею Володимир Стемковський:
«Леонід Анатолійович був надзвичайно обдарованою і енергійною людиною. Він мав контакти з директором Львівської бібліотеки імені Стефаника Національної Академії Наук України Ларисою Крушельницькою і привіз звідти бронзову медаль Олександра Цинкаловського, якою відомого археолога нагородила Польська академія наук. Так Михальчук виконав заповіт Олександра Миколайовича, який хотів, щоб ця медаль зберігалася у володимирському музеї».
Бронзова медаль Олександра Цинкаловського вже багато років зберігається у експозиції музею, її оглядають тисячі туристів – дітей і дорослих, які приїздять до нас з України і всього світу.
А ще Леонід Анатолійович цікавився впровадженням християнства у Київській Русі, хотів відновити дубовий хрест між селами Будятичі, Грибовиця, Тишковичі, Нова Лішня (на жаль, не встиг), котрий в 1966р. зруйнували атеїсти, був активним учасником Народного Руху у Володимирі –Волинському, брав участь (1997р.) у розкопках на місці володимирської в'язниці, де віднайшли останки жертв сталінських репресій. Він намагався досліджувати теми, які раніше були замовчувані, або мало вивчені – у цьому цінність його краєзнавчих пошуків.
Його праці друкувалися у авторитетних всеукраїнських виданнях «Віче», «Пам'ятки століть», збірниках наукових конференцій «Минуле і сучасне Волині і Полісся», місцевій пресі.
Як особистість Леонід Михальчук був сміливим, безкомпромісним, не боявся різко говорити правду в очі, не зважаючи на чини і посади. Наш земляк був частим гостем історичного музею імені О. Дверницького, спілкувався з музейниками, навчав нас, підказував, рекомендував, від нього і ми дізналися багато цікавого. Такі люди самовіддано служать своїй справі, віддаються їй сповна, вкладають у неї душу, намагаються дошукатися істини і суті справи, тому і результат виходить змістовний. Потім працею таких ентузіастів користуються інші шанувальники історії і це засвідчує, що трудилися вони недаремно і залишили по собі добрий слід. Головне пам'ятати про таких творчих особистостей, вшановувати їх пам'ять, бо вони того варті.
Він відійшов за небокраї Вічності 10 вересня 2009р. Похований на Федорівському кладовищі у Володимирі–Волинському.
Колись Наполеон Бонапарт сказав, що творчі люди, наче метеори, освітлюють шлях іншим, згоряючи самі .
Таким був незабутній краєзнавець з Володимирщини Леонід Михальчук.
Богдан Янович.
Коментарі