БОЖА ІСКРА СІМ’Ї ГЕРШТАНСЬКИХ

Публікації

БОЖА ІСКРА СІМ’Ї ГЕРШТАНСЬКИХ
БОЖА ІСКРА СІМ’Ї ГЕРШТАНСЬКИХ

В історії міста Володимира були люди, які залишили по собі добрий слід. Досліджувати життя таких особистостей дуже приємно, хоча багато з них уже відійшли у Вічність, та досі відчувається енергія добра, яку вони дарували оточуючим. З цієї нагоди мені згадалися слова американського політика Авраама Лінкольна, який сказав: «Коли я роблю людям добро, то й мені добре. Це і є моя релігія». Багато добра зробив людям священник Даміан Герштанський.
 Кожен, хто приходить до Василівської церкви у Володимирі, помічає на її подвір’ї кілька скромних могил. В одній із них похований священник Даміан Герштанський, який походив із потомственого роду священнослужителів. У Василівській церкві він прослужив понад 50 років. Тож після свого відходу у Вічність удостоївся бути похований на її погості разом із дружиною і одним із зятів. Ще за життя він отримав від парафіян вітальну листівку (нині зберігається у фондах міського історичного музею), у якій є слова вияву пошани до нього: «Высокочтимый протоиерей отец Дамиан! Сегодня исполняется 50 лет службы Вашей как воспитателя юношества, а затем как настоятеля Васильевской церкви во Владимире-Волынском. Вы здесь у нас так долго настоятельствуете, что все прихожане, почти без исключения, могут почитаться Вашими духовными детьми».
Світлої пам’яті волинський краєзнавець Наталія Пушкар досліджувала родовід цього поважного священника. Стало відомо, що він був нагороджений багатьма відзнаками, зокрема й імператорським орденом Святої Анни. У часи Першої світової війни о. Даміан працював капеланом у військовому шпиталі, який знаходився в єпископському замочку поблизу Успенського собору. Поранені військові тільки тоді згоджувалися на операцію, коли священник стояв біля них, тримав за руку і молився… Такого поважного духівника люди обрали депутатом української фракції Другої Держдуми в Російській імперії. Там він захищав інтереси українців із Волині. Згодом став послом до польського Сейму, де разом з відомою волинською сенаторкою Оленою Левчанівською відстоював інтереси волинян і володимирчан.
Отець Даміан рано залишився вдівцем і самотужки виховував своїх 7 дітей. Хоча йому було дуже важко і морально, і матеріально, але він виховав їх достойними, порядними людьми.
Із дослідження Наталії Пушкар дізнаємося, що донька Надія вийшла заміж за офіцера, від цього шлюбу народився син Вадим. Чоловік Надії загинув у перший день Першої світової війни. 
Віра Герштанська вийшла заміж за інженера Милетія Новицького, але померла молодою. 
Нонна вийшла заміж за землеміра Кулешу, і в часи Другої світової війни вони переїхали до Польщі. Чоловік загинув, а вона із сином опинилися в німецькій зоні окупації, переїхали до США, де і проживали.
Донька Марія жила самотньо, бо в молодості отримала травму.
Особливо відомою стала Олена Герштанська. Вона отримала хорошу музичну освіту, закінчила Київську консерваторію. Природа обдарувала її чудовим голосом. У 1920 роках Олена брала участь у конкурсі співачок у Берліні та здобула перемогу. Співала в хорі Олександра Кошиця, який свого часу організував Українську республіканську капелу за дорученням Симона Петлюри. Із цим хором Олена Герштанська, одружившись з Іваном Шведовим, подорожувала багатьма країнами Європи. Співала в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині. Згодом хор розпався. Іван Шведов повернувся до Радянської України, а Олена із сином емігрувала до США. Вона співала в Українській опері у Вашингтоні. Матеріально допомагала сестрі Нонні та її синові, а згодом і вони виїхали до Америки. Олена Герштанська була знайома із всесвітньо відомим російським співаком Федором Шаляпіним, співала з ним. 
У нащадків отця Даміана зберігається цікавий лист, який написав нашій землячці відомий співак Шаляпін, є в ньому такі рядки: «Милая и глубокоуважаемая моя дама Елена Демьяновна! Как мило и трогательно с Вашей стороны написать мне письмо. С каким удовольствием я вспоминаю те несколько минут, когда видел Вас в Нью-Йорке. Как Вы живете? Вижу, Вы работаете в Синема. Радуюсь за Вас и Вашего талантливого супруга. Спасибо за приглашение на обед! Если судьбе будет угодно кинуть меня снова в Америку, конечно приеду  к Вам.
Наталка Полтавка! Я сам когда-то давно играл Петра. Вы мне напомнили мою сумасшедшую юность. Желаю Вам успехов! А главное желаю здоровья и веселья – это так необходимо в эти тяжелые времена. Позвольте поцеловать Вашу ручку и передайте привет сердечный супругу Вашему. Ф. Шаляпин, 29 сентября 1936 г.».
Отець Даміан Герштанський прожив довге і складне життя: рано залишився вдівцем, але, як бачимо, виховав достойних дітей, залишив по собі добрий слід. 
Берегинею цього роду була онука священника Сусанна Мерзлова (Герштанська), адже її батько Володимир був сином отця Даміана. Володимир Герштанський оженився на Олені Бабій (мама пані Сусанни). Олена Бабій походила із заможної української родини селян-землевласників. Вона закінчила Володимир-Волинську гімназію Біньковської із золотою медаллю. Згодом навчалася в Острозькому жіночому училищі графа Д. Блудова, Київському жіночому медичному інституті, Варшавському університеті, тож була дуже освіченою людиною. У Володимирі працювала вчителькою у школі №4. Від батьків вона отримала у спадщину 70 гектарів землі. Її чоловік Володимир Герштанський був добрим господарем, не цурався ніякої роботи. Із приходом радянської влади був звинувачений як куркуль-експлуататор і відправлений на заслання на Крайню Північ. Загинув у дорозі.
Любов до освіти і самовдосконалення перейняла від батьків і дідуся й Сусанна Володимирівна. Вона була берегинею родинних традицій, але вже кілька років, як відійшла у Вічність. Деякі з фотоматеріалів цієї родини зберігаються і у фондах Володимир-Волинського історичного музею.
Мені вдалося поспілкуватися з Ганною Мерзловою – невісткою Сусанни Герштанської (Мерзлової), яка з великою пошаною розповіла про родину свого чоловіка. Я щиро вдячний пані Ганні, що вона береже пам’ять про цей славний рід, розповідає про нього онукам.
Родина Герштанських – це сім’я, яка має Божу іскру і може справедливо пишатися своїми заслуженими пращурами.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: