ЖИТТЯ І СЛУЖІННЯ СЕРГІЯ ДЕПА

Публікації

ЖИТТЯ І СЛУЖІННЯ СЕРГІЯ ДЕПА
ЖИТТЯ І СЛУЖІННЯ СЕРГІЯ ДЕПА

На мальовничому пагорбі неподалік річки Луги уже більше, ніж сім століть знаходиться невелика Василівська церква, у стінах якої невпинно, за будь-якої  влади, лунають молитви до Всевишнього. За понад 700 років свого існування церква бачила різні події, у ній перебували різні люди. Значний період часу настоятелем храму був світлої пам’яті отець Сергій Депо. Цього чоловіка знало дуже багато жителів Володимира-Волинського і Волині. Не дивно, що священник був удостоєний звання «Почесний громадянин Володимира-Волинського і Володимир-Волинського району».
…За чашкою запашного чаю я бесідую з донькою священника – Вірою Сергіївною, яка з теплотою згадує про свого батька. Ми переглядаємо родинні архіви сім’ї Депо, із них стає зрозуміло, що 21 листопада 1886 року в сім’ї володимирських міщан – рядового Антона Яковича Депа і його дружини Єфросинії Казимирівни Зубович народився син Валентин, якого охрестили у Миколаївській церкві. Хрещеними батьками були знані володимирчани, хресним – Іван Зубович, котрий у 1904-1914 роках був головою міської управи Володимира-Волинського, і саме за його керування у нашому місті було збудовано залізничний вокзал, військкомат, інфекційну лікарню, Юріївську церкву і стару червону школу, які ми бачимо і нині. За хресну була Марія – дружина секретаря міського магістрату Адольфа Сомерського. 
Час ішов швидко, Валентин виріс. До початку Першої світової війни він працював у казначействі м. Володимира. Із початком війни сім’я була евакуйована до Житомира, там Валентин Антонович Депо працював у фінансовій частині армії генерала Брусилова.  
У метричній виписці церкви Івана Милостивого в Житомирі є запис від 16 січня 1919 року, у якому зазначено, що помічник бухгалтера Волинської казенної палати, титулярний радник Валентин Депо і вдова Марія Волянська (Чорна) уклали шлюб. Згодом Валентин Депо працював на Холмщині (тепер територія Польщі). Там у селі Конюхи у подружжя Валентина і Марії 31 березня 1923 року народився син Сергій. То були споконвічні українські етнічні землі, які внаслідок домовленостей політиків перейшли до складу Польщі. У тому краї побачило світ багато талановитих українців. На жаль, у селі Сагринь 10 березня 1944 року загинули брати Марії Волянської (матері о.Сергія).
 Заробивши гроші у пана Руліковського, Валентин Депо повертається до Володимира і будує хату на вулиці Водопійній, 30 (тепер вулиця Князя Романа). Старожили розповідали, що на цій вуличці було багато джерел, із них бочками, запряженими кіньми, розвозили смачну воду до домівок заможних володимирчан. Звідси і назва вулиці – Водопійна.
Малий Сергійко зростав допитливим і набожним хлопчиком. Дитячі роки припали на час, коли Володимир перебував у складі Польщі. Сергій навчався у Володимирській загальноосвітній школі імені А.Конорського. Шкільні свідоцтва за 1932-1938 роки засвідчують, що хлопець учився старанно, а серед предметів студіював польську мову, географію, історію, малювання, арифметику, геометрію, співи, релігію. Саме релігія стала справою усього його життя.
А розпочалося усе в далекому 1929 році, коли маленький Сергійко прийшов до Успенського собору, щоб бути прислужником священника, адже старостою у цьому храмі служив брат його бабусі – Іван Зубович (у минулому голова міста Володимира-Волинського). У часи окупації Сергій Валентинович працював на місцевому тартаку і дивом врятувався від вивезення на примусові роботи до Німеччини.
 Та час ішов, і Сергій утвердився в думці, що повинен служити Богові, бо має покликання до цієї благородної справи. Хотів навчатися у Кременецькій духовній семінарії, але війна перешкодила цьому задуму. Працював бухгалтером у військкоматі. саме на свято Водохреща висвятили молодого Сергія на диякона. У 1954 році він закінчує Ленінградську духовну семінарію, а згодом Московську духовну академію і захищає дисертацію на тему «Володимир-Волинська єпархія і її історія», отримує ступінь кандидата богослов’я. 
Спочатку служить священником у церкві села Микуличі, потім у селі Біличі Іваничівські. Певний час о.Сергій служив у Троїцькій церкві Зимненського монастиря, а у 1985-1988 роках був настоятелем Успенського собору, у якому в  далекому дитинстві розпочинав свій шлях до Бога.
Від 1988 року о.Сергій служив у Василівській церкві, а загалом віддав служінню Богу понад 60 років. 
Разом із дружиною – матінкою Лідою – виховав доньку Віру і сина Євгена, дочекався онуків і правнуків. Отця Сергія любили люди за його доброту, простоту, щирість, порядність, він умів сказати мудре, підбадьорливе слово кожній людині, часто із дрібкою щирого, добродушного гумору. Його духовні настанови ще й досі пам’ятають люди, яких він хрестив, вінчав, сповідав, благословляв. Часто священник здійснював духовні треби безкоштовно, якщо людина була не в змозі заплатити, тобто духовне служіння ставив вище над матеріальною вигодою.
 І досі зберігає Віра Сергіївна реліквію, яку приніс до хати ще її дідусь Валентин – старовинну іконку Ченстоховської Божої Матері, котру знайшов під час І Світової війни.
Донька Віра каже, що на могилі отця Сергія, який помер 20 жовтня 2008 року, завжди є свіжі квіти і лампади. Дехто розповідає пані Вірі, що на могилі отця Депа отримав зцілення від хвороби.
Бути справжнім священником – це покликання від Бога. 
Навесні 2023 року виповниться 100 років від дня народження отця Сергія Депа, якого визнали почесним громадянином нашого міста Володимира і району.
Було б доречно, аби силами міської влади і громади, усіх небайдужих людей, які пам’ятають про цього поважного священника, до його ювілею встановили меморіальну дошку на будинку на вулиці Князя Романа, де він жив і залишив по собі добрий слід.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: