Взяла хворобу у спільниці і знову стала жінкою

Публікації

Взяла хворобу у спільниці і знову стала жінкою
Взяла хворобу у спільниці і знову стала жінкою

Вона втомилася від щоденної суєти, чоловікової зради, байдужості сина. Тому, коли лікар озвучив діагноз, не заплакала. Лише серце спершу завмерло, а потім так загупало, що його почув увесь світ.
– Онкологію лікують. Вам потрібно…
Коли вийшла з поліклініки, раптово все довкола набуло інших барв, звуків, змісту… Дотепер вона квапила час, аби швидше до вечора. А зараз хотілося, щоб день тривав безкінечно. Зупинилася біля вітрини. Яка гарна сукня на манекені! Улюбленого небесно-блакитного кольору. А фасон! Давно не купувала обновок. І в перукарню ходила зрідка. Та й не знає, як відчиняються двері до спа-салону. 
Колись хлопці скручували в’язи за Любою, чубилися за неї. Не дівчина – картинка, казали про її вроду. Пророкували щасливу долю.
Вона вибрала нареченого з міста, із яким навчалася в інституті. Орест не був красенем, але вмів зачаровувати дівчат. Його стосунки з черговою «коханою» тривали не більше місяця. До Люби, першої красуні на їхньому курсі, клинці підбивати не поспішав. Боявся отримати відмову. Якось під час студентської вечірки побився з товаришем об заклад, що спокусить вродливицю. Вона не знає, чому повелася на його залицяння. Отримавши «приз», Орест здаватися не мав наміру. Перед закінченням навчання повів Любу під вінець.
Його батьки віддали молодятам двокімнатну квартиру, що дісталася у спадок. Орест завжди нагадував, хто господар в оселі. Коли ж Люба просила що-небудь допомогти, злостився:
– Досить, що житло задарма отримала, ще й наймита хочеш?
Чоловік уперше зрадив, коли народився син. Йому набридли дитячі плачі, запах ліків, каші та молока. Дратували колискові, які співала Люба. Він не приховував своїх зустрічей з іншими жінками. Навіть хизувався, немов насолоджуючись болем і терпінням дружини. А Люба не могла його залишити. Повертатися додому? Там троє молодших братів. Хата невелика. І що люди скажуть?
Вона заховала свою вроду за жалями та смутками. Збирала розкішне волосся у звичайний хвіст. Гарну поставу нівечила безформним одягом.
Якось Орест узяв її улюблене фото і сказав дванадцятирічному синові:
– Бачиш, якою гарною була наша мама. А тепер… Не одружуйся на красуні, щоб не розчаровуватися.
Син кинув на Любу погляд з помітним відтінком зневаги.
– Навіщо ти це робиш? – запитала в чоловіка.
– Даю синові уроки естетичного виховання, – зіронізував.
…Люба стояла перед вітриною. Дивилася на своє відображення. Дожилася, виглядає на всі… Зайшла в крамницю.
– Я хотіла б приміряти сукню, що на манекені.
Молода продавчиня зморщила носика, окинувши Любу зневажливим поглядом.
Одягнула сукню. Розпустила волосся. Із дзеркала дивилася не та жінка, що переступила поріг крамниці, а інша: загадкова, із припорошеною смутком і розгубленістю вродою. Продавчиня округлила від здивування очі. Люба усміхнулася.
Із модної крамниці винесла сукню і бажання знову стати достойною своєї вроди. Додому не поспішала. Чоловік на роботі. Потім подасться до чергової «голубки». Син у школі. А після уроків сидітиме біля комп’ютера. Подумала: «Чи не зайти у взуттєвий магазин? І в перукарню. І купити щось із косметики…»
Удома одягнула обновку, стала на підбори. Підфарбувала очі, губи. Кіт Гаррі з цікавістю зирив на свою господиню. Навіть забув, що миска порожня…
Орест не міг втямити, що сподвигло дружину на такі раптові зміни.
– Із якого дива тратиш гроші? – допитувався. – Син – випускник через два роки. На навчання треба збирати. До кого чепуришся?
– Я почала жити, – відповіла і пришпелила Ореста суворим поглядом до підлоги.
Любине перевтілення не залишило байдужими і сусідок-пліткарок.
– Доскакався Орко. Набридли Любі його походеньки. Така гарна жінка, а життя з вар’ятом капарає. Певно, знайшла собі когось. Давно пора. І малий матір за покоївку має…
Люба вирішила мовчати про свою недугу, доки вистачить сили. Узяла хворобу чи то в подруги, чи у спільниці. А та штовхала її в обійми життя, на якусь мить забувши про свою безкомпромісність. Чоловік навіснів, думаючи, що в Люби завівся залицяльник. Її перевтілення збило з пантелику й колег на роботі. А шеф намагався запросити на каву. Лише синові нове материне амплуа було байдуже.
– О, наша мама джинси собі купила. Ну-ну, і хто ж цей щасливчик, що оцінюватиме обновку? – не вгавав Орест. – Я вже забув, які на смак вареники. А вона все чепуриться. Певно, сину, будеш мати іншого тата.
– А я забула, яке на смак життя!
Люба перестала носити годинник: здавалося, що стрілки підганяють час. У її гардеробі з’являлися нові речі. У тілі – біль і втома. А в душі – страшне німе ридання.
Лікар не впізнавав своєї пацієнтки. Здивовано дивився на вродливу жінку, якій залишилося жити… А вона усміхалася до нього, як нещодавно до молодої продавчині у модному магазині.
– Дуже добре, що виконуєте мої рекомендації. От і результат.
– Я просто жила, – перебила лікаря Люба. – Просто… була жінкою… Шкода, що мало. Шкода, що пізно…
…Їй приснилося дитинство: село, літнє надвечір’я, лелече гніздо на дереві, що росло на їхньому подвір’ї, журавель та журавка. Якась невидима сила підняла маленьку Любу від землі – і вона разом із птахами злетіла в небо. Їй легко і не лячно. Тільки чомусь, спотикаючись об сльози, біжить дорогою мама й гукає, аби Люба повернулась…
Ольга Чорна

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: