Студентка
Студенткою обліково-економічного технікуму я стала після цікавої співбесіди з директором закладу. Він нервово відкинув мої документи і сказав: «Який з неї бухгалтер? Ви що, жартуєте?!» Переконала я його швидко, так як мала хороше почуття гумору, і відповіла йому, що хвороба вплинула тільки на мій зріст, але ніяк не на розум.
Так розпочалося моє студентське життя. Вже наступного дня мені довелось харчуватися в їдальні, яка знаходилась за межами технікуму. Моя перша самостійна прогулянка містом закінчилась невдало. Дійшовши до воріт, я зупинилась.
- Дівчино, з тобою все гаразд?
- Так, у мене все добре.
- Чому ж ти стоїш біля воріт цілу годину?
- Але ж без дозволу не можна йти в місто.
- От чудна. Ти що, в тюрмі? Йди куди хочеш, ніхто не заперечує, тільки після одинадцятої мусиш бути в гуртожитку.
- Справді? А я так не звикла.
Зробивши декілька кроків за межі брами, я зупинилась. Мені здалося, чи то так і справді було, що перехожі озирались на мене, а дехто чемно відвертав голову. Мені стало неприємно, і я облишила намір прогулятися містом. Через місяць я повторила своє бажання вийти в місто, і цього разу мені вдалося. З часом я почала самостійно відвідувати кінотеатри, музеї, парки. Це було приємно тому, що я робила це самостійно, за власним бажанням і не під наглядом. До того ж мене у всьому підтримували однокурсниці. Велике місто стало для мене тим загадковим кораблем, який я бачила в одеському порту. Я тоді з цікавістю дивилася через величезні прозорі вікна портового вокзалу на справжній корабель – такий могутній, аж перехоплювало дух! Це викликало асоціацію із життям людини: люди беруть квиток у потрібний напрямок і відправляються у свою життєву подорож. Вони ще не знають, які бурі і рифи можуть трапитись під час їхньої подорожі. Вони просто довіряють своє життя капітану, із радістю і надією виходять на палубу і чекають від подорожі тільки приємних вражень.
Життя студентів вирувало. Я нічим не відрізнялась від інших, хіба тільки ростом, а ще тим, що не ходила на дискотеки і не дуже полюбляла гучні студентські вечори. У мене було невеличке коло друзів, із якими мені подобалось дискутувати на різні життєві теми.
- Як ти дивишся на світ?
- Я переконана, що світ не впливає на нас негативно, коли ми цього самі не бажаємо.
- Ти колись скинеш рожеві окуляри і зрозумієш, що все відбувається без нашої волі чи бажання.
-Я мрію, що здійсняться всі мої бажання, адже я для цього докладаю максимум зусиль.
Після цієї бесіди ми писали в своїх випускних альбомах побажання одне одному та залишали домашні адреси. Для мене ці три роки пройшли швидко. Почалася пора випускних екзаменів. Високі бали зі всіх навчальних курсів усе ж не були вирішальними для отримання хорошого місця роботи. Вирішальним був мій фізичний стан.
(Продовження у наступного тижня)
Редакція щиро дякує авторці за дозвіл поширення її книги і оголошує збір коштів для друку нового тиражу. Ми переконані, що такі книги людям дають добрий приклад успішного життя і боротьби за кожен день, вчать вміння зібратися із силами і йти до здійснення заповітних мрій та досягнення цілей. Отож номер картки в Ощадбанку на ім’я Міньковської Валентини Миколаївни 5167 8032 4527 3276. Просимо небайдужих людей відгукнутися і здійснити пожертву коштами з поміткою “Для видавництва книг”.
Коментарі