Переїзд
Ми залишили роботу для того, щоб доглядати нашу донечку. Сім’я потерпала від матеріальних нестатків: у державі тоді панував безлад, і ми не отримували на дитину жодних виплат, а через деякий час нам припинили виплачувати пенсію за інвалідністю. Бажаючи зберегти таємницю усиновлення, ми вирішили переїхати в інше місто. Переїзд був нелегким. Запакувавши в наш “Запорожець” пожитки та відправивши контейнер з меблями, ми вирушили в дорогу. Через дванадцять годин були на новому місці. Гарне містечко вразило нас чистотою. Терикони шахт строкато височіли, наче пам’ятники тяжкої шахтарської праці. Поселились ми в невеличкій “хрущовці” на третьому поверсі.
Роботу в цьому місті ми не знайшли, крім того, через інфляцію нам довелось продати деякі цінні речі, аби купити харчі. Знецінились не тільки гроші, але й самі люди, забуваючи ціну людської гідності. Були такі дні, коли у нас не було за що купити хліба, і ми стояли на колінах, просячи в Бога роботу, щоб прогодувати сім’ю.
Одного разу до нас приїхала сестра мого чоловіка, яка привезла на продаж декоративні вироби зі шпону, виготовлені власноруч. Мені дуже сподобались ці сувеніри і захотілось зробити щось подібне. Через деякий час наші старання увінчались успіхом. Це було справжнім Божим благословенням! Наша сім’я почала вибиратись з цієї матеріальної прірви. Ми заробляли тим, що виготовляли вироби зі шпону і продавали на ринку. У той час наша продукція користувалась великим попитом.
Я так довго тебе чекала!
У нас з’явилось багато друзів-християн. Вони відвідували нашу сім’ю, розповідали нам про ті зміни, які відбулися в їхньому житті після примирення з Богом, після віри в Ісуса та виконання біблійних істин. У мене ж була сильна душевна тривога, і потрібно було прийняти дуже важливе рішення. Я була вагітна і розуміла, що у моєму житті настав найвідповідальніший момент. Готуючись до найгіршого, я вирішила вступити в завіт з Богом через водне хрещення. Я не ставала на облік з вагітності, боячись, що мені не дозволять народжувати. Я вірила, що Ісус мені допоможе виносити і народити здорову дитину. Скиглити і хворіти мені було ніколи, тому ми з чоловіком працювали і збирали гроші на пелюшки для майбутньої дитини. До того ж у нас підростала дуже рухлива, жвава дівчинка, яка потребувала неабиякого догляду. У серпні настав час народжувати і чоловік відвіз мене в пологовий будинок. Лікарі були не в захваті: мій ріст становить 1 метр і сім сантиметрів, а вага – як у семирічної дитини. Та Бог давав мені силу і віру, яка допомагала виносити дитину. Заради дитинки я була готова виконувати все, що мені рекомендували лікарі. Під час пологів я сама зайшла в операційну, лягла на операційний стіл і, на здивування лікарів, побажала всім Божого благословення. Кесарів розтин, боротьба за моє життя і життя дитини – і ось на світ з’явився хлопчик із татовими очима. А тато вже десять днів чекав його під будинком, і спав, і їв у машині.
Я не зважала на те, що мені казали оточуючі та деякі лікарі, я не мала жодного страху, а навпаки, відчувала велику Божу підтримку. І як тільки оговталась від операції, відразу пішла у відділення, щоб побачити дитину. Мені піднесли цей дарунок Неба. Хлопчик тихенько спав. Невже це моє дитя?
- Я так довго тебе чекала, моя крихітко. Дякую тобі, Боже, за це чудо.
Я притулила дитину до грудей. Мене огорнуло несказанне почуття материнської любові, ласки і ніжності.
- Синочок, усе вже позаду. Ти – мій, ти живий і здоровий, а це – головне. Тепер ми будемо разом із твоїм татусем і сестричкою. Вони нас чекають.
Лікарі називали це чудом, у їхній практиці такого ще не було.
Ми з чоловіком поверталися стареньким «Запорожцем» додому, у вікна стукав дощ. Чоловік напружено дивився на дорогу, іноді запитував, чи все гаразд. Біля мене сиділа донечка, яка раділа поверненню мами, а поряд лежав її братик, що тихенько сопів своїм малесеньким носиком. Він посміхався уві сні. Чи могла я раніше розраховувати на таке щастя – бути мамою двох дітей?
(Продовження у наступного тижня)
Редакція щиро дякує авторці за дозвіл поширення її книги і оголошує збір коштів для друку нового тиражу. Ми переконані, що такі книги людям дають добрий приклад успішного життя і боротьби за кожен день, вчать вмінню зібратися із силами і йти до здійснення заповітних мрій і досягнення цілей. Отож номер картки в Ощадбанку на ім’я Міньковської Валентини Миколаївни 5167 8032 4527 3276. Просимо небайдужих людей відгукнутися і здійснити пожертву коштами з поміткою “Для видавництва книг”.
Коментарі