Життя і подвиг Арсена Мацієвича

Публікації

Життя і подвиг Арсена Мацієвича
Життя і подвиг Арсена Мацієвича

Серед уродженців міста Володимира-Волинського є чимало людей, які були дуже талановитими, серед них і владика Арсен Мацієвич. Але про їхній слід в історії відомо небагатьом,
Життю і діяльності Арсена Мацієвича присвятив свою наукову працю митрополит, професор Іван Огієнко.
Арсеній (в миру Олександр) Мацієвич народився 1697 року у Володимирі-Волинському в родині бідного греко-католицького священника Івана Мацієвича, який служив у церкві Святого Спаса. Родина походила зі збіднілих дворян, на їхньому гербі зображено паву і гармату.
Спочатку юнак навчався у василіанському колегіумі у Володимирі, де вивчав п’ять іноземних дисциплін, точні та природничі науки. Згодом студіював риторику у Києві. Потім вивчав латину у Львові. 1715 року майбутній святий прийняв православну віру. Невдовзі він стає ченцем Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському на Чернігівщині. Там отримує постриг та ім’я Арсеній. Ставши монахом, наш земляк відчуває у собі дар до проповіді. Завдяки восьмирічній освіті отримує ґрунтовні знання і українську свідомість.
1729 року Арсеній оселяється у Троїцькому Ільїнському монастирі в Чернігові. На запрошення архієпископа Тобольського Антонія Стаховського переїжджає на північ Росії, хоч був уже хворим, а умови там не найкращі. Про тамтешнє життя митрополит Іларіон написав так: «Праця в Сибіру була важка. Усі сибіряки легко в руки дисципліни не давалися. Бійка і «кулачна наука» вживалися часто і при всяких справах, і у справах духовних також. Такого о.Арсеній ніде в Україні не бачив. Християнство у Сибіру було молоде, а місцеве поганське населення дивилося на нього кривим оком і приймати не хотіло».
1734 року Мацієвич стає флотським священником, так колишній волинянин потрапляє до Камчатської експедиції Вітуса Беринга – відомого російського мореплавця данського походження, іменем якого названі море, мис і затока. Проте ця служба підірвала здоров’я о. Арсенія і навіть призвела до ув’язнення: експедиція не вдалася, її керівники конфліктували, а за законами того часу свідок (яким був о. Арсеній) теж повинен був сидіти у тюрмі. Саме там Мацієвич побачив усе самодурство і продажність імперської системи. 1737 року о. Арсенія призначено священником при російському посольстві у Лондоні, але судова тяганина зашкодила цій поїздці. 1738 року він стає законовчителем у Кадетському корпусі. Українець мав великий авторитет серед духовенства, тому Священний синод скеровував до нього розкольників, відступників, сектантів, яких слід було навернути до православ’я.
Із приходом до влади імператриці Єлизавети Петрівни, яка таємно вінчалася з українським співаком Олексієм Розумовським, відбулося полегшення для православних, адже Мацієвич товаришував із Розумовським. 
За підтримки шкільного товариша Амвросія Юшкевича та імператриці Анни Леопольдівни відбулося становлення Арсенія як церковного ієрарха – 15 березня 1746 р. його висвятили на митрополита Тобольського і всього Сибіру. 
Імператриця Анна дуже поважала Арсенія і хотіла його призначити навіть патріархом Московським і всієї Росії, адже він пророкував про її прихід до влади. Митрополит написав 12 томів проповідей, організував Ростовсько-Ярославську митрополію, писав праці проти розколу і протестантів. 
Цар Петро І скасував інститут патріаршества, створив світську організацію Священний синод, через яку керував церквою. А Катерина ІІ взагалі іменувала себе «Главою грецької церкви» і втручалася у всі церковні справи. Митрополит Арсеній виступив проти цього, захищав права церкви, настоюючи на тому, що лише духовні особи можуть керувати нею. Через цю сміливу позицію він накликав на себе гнів царської влади, і це послужило його трагічному кінцю.
9 лютого 1763 року у кафедральному соборі м.Ростова митрополит наклав анафему на всіх, хто грабує, переслідує і зневажає Православну церкву. Народ розумів, що це стосується й імператриці Катерини ІІ. Священний синод у відповідь на такий сміливий вчинок позбавив його архієрейського сану («за образу імператорської величності») і відправив у заслання до Карельського монастиря, де його поважали і любили всі: монахи, сторожі, засуджені.
Згодом Катерина ІІ вирішила знищити ворога фізично.
Його було заслано в Ревель (Таллінн), їхали через Москву, зупинилися у Головінському садку, де імператриця довго вдивлялася в його очі, а митрополит-мученик сказав їй: «Ти сама задушишся, як і свого чоловіка задушила». Це дуже злякало імператрицю, і вона заслала його на тортури до Таємної канцелярії. Він загинув від голоду і холоду у замковій в’язниці міста Ревель (Таллінн). Похований у тамтешній церкві. Слава про митрополита-мученика  поширилася по всій Росії.
Життя митрополита Арсена Мацієвича підтверджує той факт, що українці вклали дуже багато праці, сил для розвитку усіх сфер суспільного буття тогочасної Російської імперії.
Пам’ятаймо своїх героїв. Вивчаймо свою історію.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: