Українці мають розмовляти українською

Українці мають розмовляти українською
Українці мають розмовляти українською

Історія, яка днями трапилася в одному з кіосків на продовольчому ринку, облетіла усі можливі і неможливі куточки володимирських груп у соціальній мережі «Фейсбук». Окрім того, у редакції нашої газети з’явився «сигнал» головної героїні (в доброму розумінні слова) цієї історії. А також, за інсайдерською інформацією, цей випадок зафіксований оперативними частинами відповідних підрозділів Служби безпеки України міста і області. Жителі Володимира активно почали обговорювати випадок. Історія набрала чималеньку авдиторію, а під самою історією (яка спочатку мала загальний публічний доступ, а потім – для обмеженого кола осіб, хоча була поширена в багатьох групах) набралося більш ніж триста відгуків. Редакція, вивчаючи цю історію, не ставила за мету зробити висновки. Завданням було відтворити факт того, що сталося, і почути коментарі самих учасників інциденту.
Історія, записана Людмилою Вознюк, була поширена в соціальній мережі

39-ий день війни. Давно нічого не писала, мабуть, назрівав ураган у моїй душі.
Так-от, сьогодні мала дуже прикрий інцидент на ринку. Пишу, бо це не лише крик душі, але і образа за все, що зараз твориться.
На ринку є російськомовна пані, яка торгує харчуванням для тварин, маленький кіоск. Я сьогодні хотіла купити підстилку для морської свинки.
Я: Прошу дати ось цю.
Вона: Вам какую? (відповідає російською).
Я: Прошу розмовляти зі мною українською...
На що у відповідь я почула сміх... Я, звісно, на неї подивилась і кажу:
- Ви стільки часу проживаєте в нашому місті, що вже могли б навчитись розмовляти українською. 
Я забираю свій пакет, а мені вдогонку (пишу дослівно):
- Ето ви учитє руський язик, потому что скоро прийдут наши.      
Люди, ви знаєте, коли я це почула, в мене в очах загорілось бандерівське смузі. Я вертаюсь, забираю свої гроші, а пакетом ввалила їй по голові. Я в шоці. Я як подумала, за що воюють наші хлопці, за що вмирають діти, вірите,  мабуть, не знаю, що би з нею зробила, але зі мною були мої діти. Тому, не лишаючи в довгий ящик, ай пройде... Ні, не пройде, не може так бути. Я  звернулася в поліцію. Тільки коли патруль прийшов, вона швиденько закрилась.
Я – УКРАЇНКА, я тут народилась, тут народились і живуть мої діти. Я не потерплю, щоб якась скотина говорила мені таке. Вона тут працює і заробляє гроші і разом з тим чекає своїх. Це як... такого не може бути...
Коментар під час зустрічі у редакції:
- Важко сприймати сьогоднішню реальність війни в нашій країні. Ті фотоматеріали і відео, що стають доступними після вигнання окупантів з українських міст і які демонструють не тільки усьому світові, а в першу чергу нам, українцям, що таке війна, війна на нашій рідній землі, війна, під час якої окупанти у найбільш злочинній формі збиткувалися з українців, убивали, катували, паралельно супроводжуючи свої дії ідеологією визволення «руським міром» братнього народу від бандерівців і націонал-фашистів, змушують усіх добре розуміти: ми нічого не можемо мати спільного з тими окупантами, бо якщо ми – спільники, хоч і не учасники, то є  тими, хто потурає окупанту. В нас не може навіть бути спільної мови з ними. Крім того, в нашій державі є Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», якого слід дотримуватися у всіх сферах нашого життя. Звісно, якби в цій історії, в якій я мала щастя опинитися, той, хто мав забезпечити його виконання, дав пояснення про причини чи принаймні вибачився, то, можливо, я б знайшла у собі якесь розуміння цих причин. Але як можна пояснити, що моя опонентка побажала  мені вчити мову окупанта та повідомила, що ці орки мають незабаром прийти у наше місто. Я це зрозуміла саме так. Якщо вони (продавчиня і її господиня) мали на меті щось інше, то мені цього не пояснили. Хоча продавчиня очевидно сама була неприємно вражена поведінкою і сказаними словами власниці цього кіоску і бізнесу.
Зараз очевидні причини війни, і одна з них – це нехтування мовними питаннями, історичною правдою, власною історією. І якщо вчора заради миру і спокою багато хто з українців міг миритися з непринциповістю, то сьогодні не можна на це закривати очі. Після останніх подій ми часто задаємо собі питання: «А де ж беруться ті коректувальники вогню по важливих стратегічних місцях у містах, звідки «випливають» гауляйтери або посібники окупантів? Переконана, що ними стають саме такі колабораціоністи, які за все своє життя не розрізняють повагу до мови титульної нації від тупої ліні вивчити нескладну мову, яку іноземці опановують в мовному середовищі за три місяці.
Я в цій історії вчинила по совісті, і не бачу крамоли в тому, що кинула той товар автору ганебних фраз. Переконана, що хлопці, які на передовій, виступили б у ролі третейських суддів у цій історії, і вони б не вибачили автору цих слів. Але Бог їм суддя, та нехай відповідні органи мастять собі голову, що то за українці. Цим органам платники податків, тобто усі українці, платять заробітні плати.
«Ну хіба можна гнобити людей зі сходу України, що розмовляють російською мовою?» - коментар Нелі Михайлівни, яка заперечила власність на кіоск із товарами для тварин:
- Від народження я проживаю у місті Володимирі і, скільки себе пам’ятаю, розмовляю російською мовою. Так було побудоване суспільство, яке формувало у нас знання російської мови. Ходила в російський садочок, відвідувала російську школу, та й надалі на роботі в більшості спілкувалися російською мовою. Зараз вимога часу зовсім інша. Я це розумію, але для мене важко перебудуватися, коли думаєш російською. Я чудово розумію українську мову і стараюся в потрібних умовах спілкуватися державною.
Те, що трапилося цієї неділі, я б назвала «бабським скандалом», у якому не втрималися в емоціях обидві жінки. Жінка, яка була учасником цього скандалу і описала його в інтернеті, була дуже агресивно налаштована. Я стояла збоку і спостерігала за поведінкою цієї жінки. Тон її звернення до продавця був хамським. Продавець давала пояснення російською мовою. Від почутого покупчиня стала бордовою на обличчі і почала вимагати зі злістю  обслуговувати державною мовою. Після цього взяла товари, розрахувалася і пішла з кіоску. Вслід їй я сказала, що російську теж треба вчити. Та жінка повернулася і кинула в мене придбаний товар. Ну я не втрималася і назвала її, як і вона мене, скотиною. Вважаю, що не можна так себе поводити,  кидатися на людей.
Зараз у місті багато переселенців. Вони терплять подвійну наругу: від того, що змушені були покинути свої домівки, і ще мають переслідування за мовною ознакою. Звісно, мову потрібно вивчити і знати, але це не станеться в один момент.
Я в цьому кіоску лиш заступилася за продавця Ольгу, яка багато років тут працює і від народження розмовляє російською. Крім того, це її бізнес, це її кіоск, і всі документи оформлені на неї.
А щодо війни, то твердо переконана, що на ній втрачається найцінніше нашого народу – наші діти, сини, брати і батьки. І не російська мова є першопричиною цієї війни.
Дуже прикро, що в такий час важко стриматися від невиправданих емоцій. Якщо я своїми діями чи словами принизила чи скривдила когось, то ПРОШУ за це вибачення. Запрошую до кіоску і свого опонента для принесення їй вибачень.
Слава Україні! Слава БОГУ.
«23 роки я працюю в цьому кіоску, продаючи товари для тваринок, і ніяким чином я не за «рашу»,- коментар продавця Ольги Іванівни Самчик:
- Уявіть, щодня, майже щодня, я приходжу на це робоче місце, щоб нагодувати братів наших менших у домівках володимирчан. А ще більше двох десятків років виконую місію зі збереження кошенят і котиків під девізом: «Віддам в добрі руки». Я від народження розмовляю російською. Скільки живу, пам’ятаю, що ніколи з приводу мовного питання не було до мене претензій. Ніколи. 
Так, покупчиня в цю неділю поставила вимогу говорити українською  мовою. Я знаю, що мова у державі має бути одна і обслуговувати маю  державною мовою, але мені дуже важко це робити. Переконана, що прийде час і у мене це виходитиме краще. Я уже навчилася читати українською.
Розмовляючи російською, навіть не знаю, як донести до всіх своїх земляків, що ні в якому разі я не за «рашу». У мене є онуки, діти, якими я дорожу, і живуть вони в Україні. Як же я можу бути проти своїх дітей? До мене усі гарно ставляться. Вибачте, що іноді говорю не українською мовою, даруйте моїй сивій голові таке «косноязичіє». 
Дуже прикро мені за цей недільний випадок. Вибачте за те, що сталося. Але я усіх завжди чекаю у кіоску. Повірте, ніколи не дам приводу сумніватися в моїй щирості. Нехай закінчиться війна нашою перемогою і нехай живе Україна.
Підготував Олексій Біянов

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: