Те, що багато українців сьогодні волонтерять в Україні та далеко за її межами, не викликає запитань- чому вони це роблять? Відповідь очевидна – визволяти свою рідну землю мають, у першу чергу, її громадяни. Але ж інше пояснення має бути у тих людей, які народилися в Німеччині, Італії, Франції, Америці, Англії або ж Польщі, а сьогодні пліч-о-пліч в одниї рядах з українцями. На таке запитання, у кінці нашої розмови, відповів герой нашої публікації, Цезарій Щуровський.
Початок повномасштабної війни
Життя Цезаря ніяким чином не вирізнялося чимось особливим серед інших поляків. Щотижнева робота, вихідні дні-у колі родини, відпустки з виїздом на природу з друзями - усе своїм порядком. За два тижні до російського віроломства проти України, Цезар відпочивав на північних озерах зі своїм давнім другом і бізнес-партнером Збігневом Петриковським. Друзі милувалися краєвидами, тішилися досягнутим своєю працею і відзначали у дружніх розмовах, що є щасливими, бо їх минула доля людей, які зазнавали лихоліття воєн, які за їхніми спостереженнями мали властивість повторюватися кожні 50-70 років. 24 лютого, друзі уже у телефонній розмові, згадали той епізод розмови і надто шкодували, бо радість їхня була передчасно., а ще більше – про долю українського народу та про загарбництво росіян. І Збігнев, і Цезарій розуміли, що війна, яка розпочалася у сусідній державі, з часом може постукати й у двері Польщі. Майже з перших днів чувся цей стукіт і подих – Польща першою серед інших держав масово почала приймати українських біженців, надаючи й дах, і їжу тим, хто потерпає від війни.
Цезарія дуже вразили розповіді очевидців, біженців,почутих наживо і трансльованих на телебаченні, про жахіття, які «впали» на українські села і міста, на мирних жителів. Він дуже добре знав Україну і її людей. Більш як 40 років, постійно їздив дорогами сусідньої держави з бізнесовими інтересами та на відпочинок. Вважає, що українці, як і поляки – гостинна нація, працьовита і щира.
Кілька днів потрібно було чоловіку, щоб опанувати думками про війну. Цезар зрозумів, що має доєднатися до польського руху допомоги українцям,тобто слід робити щось для відвернення військового лиха. Спочатку були разові участі в придбанні потрібних речей для відправки в Україну, допомогав в розміщенні українців, які приїздили щодня в більшій і більшій кількості, організував пошук потрібних гуманітарних вантажів, старався допомогти тим, хто з біженців за нею звертався..
А в другій половині березня, на сімейній раді, Цезар порадився з рідними та прийняв рішення про тимчасове заселення власного готелю у місті Янів-Любельський, який називається «Королівський», першими біженцями з України. Крім безплатного розміщення людей, чоловік узявся покривати власним коштом комунальні витрати, а також закупівлю продуктів для приготування харчування біженців.На сьогодні там знайшли прихисток 95 українців, які евакуювалися зі сідних областей України. За бажанням Цезаря особливого відношення заслуговували маленькі мешканці готелю - діти. На їх долю випали неймовірні випробовування.
Через 77 років в Україні відновилося визначення «ДІТИ війни»
Руйнування і смерті, побачені та пережиті хоч би миттєво, роблять відбиток на усе життя будь кого з дорослих – спосіб мислення, уклад життя, психіку і внутрішній світ. А у дітей війною травмуються душі. Особливо, коли гинуть на війні їхні батьки. Кількість таких дітей зростає кожного дня.
Саме для таких двадцять діток на початку літа пан Цезарій організував прийом і оздоровлення у своєму готелі. Допомогли йому у цьому священники: єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей Шевчук, протодиякон Тарас Процюк і місцева влада. Понад тиждень двадцять діток з родин загиблих героїв безоплатно відпочивали у готелі, харчувалися і їздили на екскурсії. Цезар переживає за таких дітей і вважає, що для них потрібно буде дуже багато зробити доброго , щоб позитивні емоції допомогли, хоч частково, забути про пережите.
І зараз для тих, хто проживає у готелі робиться все, щоб організувати їхнє дозвілля і побут. За готелем закріплено окремого сімейно-дитячого лікаря, який в будь-який час доби може надати допомогу. Також для полегшення комунікування українців у Польщі, а особливо дітям, проводяться безплатні курси польської мови. Будь-яка проблема жителів готелю не залишається без відповідного реагування. В забезпечені порядку і підтримці сервісу у готелі допомагають діти пана Цезаря: дочки Катерина (23 роки, майбутній юрист і Марцеліна (16 років), а також син Якуб (12 років), дружина, та сам Цезар порядкує.
Звісно, що сьогодні цей бізнес не працює на користь родини, а складає тільки витрати, які потрібно покривати фінансово. Цю частину витрат на готель, як усі інші, які пов’язані з благодійництвом для України, поки вдається нести коштом діяльності заводу, який виробляє деталі до кораблів.
«Бізнес-партнер – для мене друг. І великий друг України»
Господарювання на заводі, який має багатомільйонне виробництво,вимагаї щоденної наполегливої праці та бути в курсі всіх виробничих процесів. Упродовж тридцяти років Цезарій з другом і співзасновником - Збігнєвим Петровським разом розв’язували усі проблеми, здійснювали планування, дбали про розвиток виробництва. Звісно, що у першого були свої обов’язки, у другого - свої. З початком війни, домовилися, що виробничі проблеми буде в більшості розв’язувати Збігнєв, а волонтерськими справами та благодійництвом займатиметься Цезарій. Волонтерських справ вистачало і вистачає - війні поки не видно закінчення, тому і потреб не меншає, а після руйнацій і бомбардування - навпаки більшає.
Продукти, автомобілі, медичні товари, військова амуніція, ліки та багато іншого потрапляло до вантажів, які доводилося збирати в Польщі, або ж просто допомагати транспортувати до України. У Цезаря склалися дружні стосунки з багатьма волонтерами з Польщі, з якими він консолідується у великих і малих поїздках до України: Норберт Ванарський(Norbert Wanarski) з Хелма, Томаш Войтиняк (Tomasz Wojtyniak) з Янова-Любельського Грегор Кролицький (Grzegorz Krolicki)з Тарнова. Останній, за час війни, з гуманітарними вантажами приїздить до України 26-й раз. На його карті маршрутів значаться Володимир, Луцьк, Ратне, Бахмут, Ірпінь, Запоріжжя, міста Донбасу, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей. Поїздки здійснюються під патронатом і за фінансування благодійникого фонду Яна Замойського. Цей фонд і був заснований паном Цезарем для здійснення масштабної допомоги, а також для можливості консолідації коштів інших благодійників у Польщі. Вдалося налагодити тісні стосунки з українським благодійним фондом «Trident.UA», який здійснює діяльність у Житомирській області. В перший тиждень нового року буде здійснено передачу трьох автомобілів (позашляховиків Jeep, Toyota, швидкої допомоги Mersedes) військовим через цей фонд, які зараз проходять документальне оформлення.
От і цими днями твориться добра справа благодійного фонду Яна Замойського і його очільника Цезаря Щуровського - разом зі священником Володимир-Волинської єпархії ПЦУ с Тарасом Процюком - вдалося завести до України вантажівку інвалідних візків, у якій вмістилося 56 штук. Багато медичних закладів гостро потребують такого обладнання.
А таких добрих справ дрібних і масштабних Цезар не рахує,бо жертовність не має ліку і немає початку і закінчення.Жертовність - це стан душі і саме життя.
Порахувати усі добрі справи благодійника справді важко, але щоб бути вдячним і відзначити зусилля Цезаря, для української церкви його служіння є помітним. У серпні місяці цього року, при зустрічі у Посольстві України у Варшаві Преосвященного Матфея, єпископа Володимир-Волинського і Турійського з Послом України Василем Зваричем, від імені Предстоятеля ПЦУ, блаженнішого митрополита Єпифанія, було вручено медаль “За жертовність і любов до України” за допомогу нашій державі і народу. А у кінці листопада ще одна нагорода була вручена Цезарію у Володимирському соборі Різдва Христового владикою Матфеєм - орден великомученика Юрія Переможця, одна з найвищих неурядових церковних нагород.
Пишається Цезар нагородами, що його праця не минає марно. Але він вважає, що найбільшою нагородою для нього стане перемога над рашистами. Тільки потрібно бути мужнім, стійким і ніколи, навіть в думках, не припускати байдужості, чи зради до Батьківщини. Батьки нас вчили правильним цінностям – їх і треба триматися.
Пам’ятаймо якого ми роду і батьківську науку
Для Цезаря важливо, як багатьом у Польщі, бути вірним батьківським настановам, як і канонам християнської віри. Упродовж усього свідомого життя чоловік завжди вертався з пошаною до отчого дому у місто Янів-Любельський . У цьому місті, у родині польської вчительки та майстра-автомеханіка, разом із сестричкою Монікою, закінчили місцевий ліцей і пізнавали усіх премудростей життя. З десятирічного віку Цезарій навчався ремесла у автомайстерні, якою керував батько. Проведені разом з родиною свята Різдва, Паски, Зелених свят, сімейних свят сприяли правильному вихованню юнака. Згодом сестра вивчилася на стоматолога, а Цезар став кадровим військовим. Приналежність ідеям гуманізму спонукала Цезаря покинути службу, спробувати вчительської праці, і, врешті-решт, повернутися додому, до батьківської науки. Чутливо і бережно молодий чоловік переймав батьківські настанови не тільки в автосправі, яка була на той час сімейним бізнесом, але й приклад життя серед людей. Родина навчила Цезарія добрих традицій: поваги до батьків, любові до дітей, заклала відчуття гордості за рідну землю. Відчуває Цезар, що саме батько йому і заклав такі важливі риси: співчуття і співпереживання за близьких.
Тому, відповідаючи на запитання, чому працює на користь українцям, він каже, що відчуває біль людей, що страждають в Україні, непокояться цим усі й у Польщі, і в Україні, що немає миру і гинуть люди. Треба усім піднятися і робити все, щоб побороти цю чуму, і повернути мир на українські землі. Пам’ятаючи заповіді Господні, ми маємо допомагати один одному.
Слава Богу!
Слава Польщі!
Слава Україні!
Сергій Залуський
Коментарі