У родині в селі Древині Володимир-Волинського району народилися народні артисти, про яких згодом говоритиме вся Україна

Публікації

У родині в селі Древині Володимир-Волинського району народилися народні артисти, про яких згодом говоритиме вся Україна
У родині в селі Древині Володимир-Волинського району народилися народні артисти, про яких згодом говоритиме вся Україна

Так і не інакше можна сказати про дівчинку, про яку ми коротко написали у замітці про фестиваль національної традиційної культури «Український  коровай-сузір’я», який відбувся в останню неділю вересня у Володимирі-Волинському. Дівчинка з великими хутряними навушниками сміливо виводила своїм голосом пісню відомого українського виконавця під акомпанемент баяніста. І співачка, і баяніст трималися локації етномайданчика, який облаштували культпрацівники Іваничівської ОТГ.  Саме там у завідувачки клубу села Древині Галини Матвійчук ми дізналися, що учасники та гості фестивалю мали можливість чути вуличних музикантів,  у ролі яких були батько Сергій Рокицький і його донечка Софійка.
Співоча родина від мами до сина
Із маленьких років Сергійко заслуховувався співом мами Галини, яка, чи вареники ліпила, чи корову доїла, завжди заводила якусь народну пісню. І син відчував, що мама це робила з душею та інтонаційно привабливо. Багато маминих подруг заходило до їхнього обійстя, і кожній вона вміла добре слово сказати, із кожною пожартувати. А при святах чи десь на весіллях Галина Степанівна й дотепні речі могла сказати для сміху, і пісню заспівати, тому й не була дивиною участь Сергія в різдвяних колядках тоді, коли мама із самодіяльною групою ходили по селу, щоб наколядувати на  храм, який будувався в Древинях. Хлопчик був здібний: швидко завчив слова колядок і щедрівок, але найголовніше – назубок запам’ятав мелодії всіх співанок. А з часом  вивчив «за мамою» інші пісні. Добре запам’яталася одна з перших улюблених маминих пісень, яка й по сьогодні є весільним хітом, – «Ой підемо, жінко, підемо-підемо». І вона була не єдина. Галина Степанівна, помічаючи захоплення сина, подарувала йому дитячий баян. Межі радощам не було. І хоч баян був дитячим, Сергійко зовсім не по-дитячому пробував підбирати мелодії до пісень, які співав. І досить вправно у нього це виходило. А згодом музикував за мелодіями платівок, а потім і магнітофонних касет.
Музики було важче навчатися, ніж математики
І навчання в школі не обійшлося без співу. Виконання пісень у шкільному хорі не було чимось надзвичайним, але йому подобалось.
У 5-му класі Сергій почав відвідувати музичну школу в Іваничах. Його перший учитель Василь Павлович Перванчук заклав хороший старт, навчив хлопця багатьох важливих речей у грі на баяні. Але непосидючість заважала  вчити нотну грамоту, а уроки сольфеджіо перетворилися на нудну науку. Навіть уже вивчив за рік кілька музичних творів із дотриманням усіх правил нотної грамотності: «Взяв би я бандуру», «По дорозі жук, жук». Але на більше терпіння не вистачило. Відчуття свободи у музиці було важливішим за примус у музичній школі, і Сергій перестав її відвідувати. Натомість його захопила вже у старших класах роль диджея на вечорах танців у школі та участь у вокальній хлопчачій групі «Козачата», якою керував учитель музики Володимир Грисюк. Перші виступи поза межами навчального закладу дали можливість відчути себе у ролі артиста. Їздили у військову частину в село Біличі, виступали в клубі селища Іваничі.
Згодом Сергій закінчив Мишівську середню школу, де продовжував навчатися після Древинської, і вступив до Червоноградського училища на радіомеханіка. Удень занурювався у світ радіомеханіки, а ввечері в гуртожитку вчився гри на гітарі. Це були найкращі вчителі у його житті – товариші по гуртожитку. Там же відбулися й перші виступи на вечорницях.
Заповітна мрія мати електромузичний клавішний інструмент нарешті здійснилася
Довго доводилося йти до неї. Сергій дякує, що мама і сестра допомогли. Навчаючись у Київському національному університеті харчової промисловості на механіка бродильних технологій, він облюбував на станції Либідській у джазовому магазині омріяну «Yamaha PSR S500». Удома від  придбання інструмента було свято. А ще клавішний інструмент дав путівку в  життя самому Сергію та його другу й сусіду Василю Кравцю. Хлопці їздили грати на весіллях, різноманітних заходах, зокрема й на сільських святах, спочатку самі, а потім до них приєдналася Валентина Семенюк зі Старопорицька, На одному з весіль хлопець і познайомився з десятикласницею. Дівчина закохалася в музиканта, який грав і співав на весіллях, у клубі на молодіжних вечорах. Згодом Сергій запропонував Мар’яні руку і серце та повів під вінець.
Дружина могла довго слухати гру і спів чоловіка, а згодом і сама долучилася до цього мистецтва. Особливо лагідними були її колискові й народні пісні, що співала своїм дівчаткам, які народилися з різницею в один рік. Катерина і Софійка солодко спали під спів своєї матусі, а з часом, підростаючи, почали й самі співати. Частенько і з татом співали, коли Сергієві було потрібно вдома вивчити нову композицію і підібрати  мелодію до пісні. Дуже тужили за ним, коли довелося їздити на заробітки до Польщі. Для Сергія принцип, що чоловік має забезпечувати сім’ю, – один із життєво важливих. Три такі вояжі на польського хазяїна працював. Але і там не тужив, бо був із ним його супутник – баян. Із троюрідним братом Михайлом Франасюком змайстрували барабанну установку і грали у вільний від роботи час, тішили і заробітчан, і поляків.
Велика зала домівки стала схожою на сценічний майданчик
Дружина Мар’яна уже звикла, що у найбільшій кімнаті будинку збиралася ввечері вся родина за музичними інструментами, і не спаковували їх після гри. В одному кутку стояв клавішний електроінструмент, на столику в іншому – баян, у третьому – немаленький ксилофон, на якому почала навчатися гри в музичній школі старша Катерина, а в четвертому – справжня ударна барабанна установка. Саме її Сергій привіз із останньої поїздки до Польщі.
Усе тут схоже на підготовку до створення в майбутньому інструментального ансамблю. А чому б і ні? Дівчата, як і їхній тато в дитинстві, змалечку почали вивчати колядки та щедрівки, виступали за будь-якої нагоди в школі. І вже третій рік сестри на запрошення завідувачки клубу в Древинях Галини Матвійчук стали виступати у складі молодіжної вокальної групи «Диво-маки». Звісно, потрібно ще багато практикуватися у співі, але Галина Олексіївна переконана, що Катерина і Софійка талановиті та з часом засвітяться на великій сцені яскравими зірочками. Їм є з кого брати добрий приклад – зі свого тата. Хіба це не талант, зовсім без професійної музичної освіти записувати фонограми на професійному рівні для вокального колективу «Калинонька»? До речі, цього року творчому колективу виповнюється тридцять років від дня заснування. Саме в ньому Сергій разом із товаришем Петром Нагорним є акомпаніаторами. Жоден концерт, жодне свято не відбувається без «Калиноньки», і відповідно в усіх заходах бере участь Сергій Рокицький.
Оксана Дворецька

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: