Ніну Богдан упродовж багатьох років шляхи вели на Привокзальну, 20, де знаходилося її місце роботи. Змінювалися установи, що там розташовувалися, сфера діяльності, посади, які обіймала жінка... Незмінною лишилася її участь у забезпеченні функціонування цих закладів, жага до праці, активність та ініціативність у виконанні покладених на неї обов’язків.
Ніна Яківна – непересічна особистість. Вона – чудовий приклад для наслідування. Жінка не може сидіти без діла, постійно в русі, беручка до роботи, відповідальна, уважна. А ще вона по життю оптиміст. І які б випробування на її шляху не посилала доля – намагається їх з гідністю долати, завжди акцентує увагу на позитивних явищах, шукає прекрасне у навколишньому світі й оточує себе гарними речами та людьми. Пані Ніна у будь-яку хвилину готова простягнути руку допомоги іншим і знайти щире слово, щоб розрадити друзів, колег. Саме її колеги – працівники відділення стаціонарного догляду для постійного проживання територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Володимир-Волинської громади на чолі із завідувачкою Тетяною Чигрин – звернулися до редакції, щоб привітати Ніну Яківну з 60-річним ювілеєм, і розповіли нам про те, як цінують та поважають її, адже у жінки – чимало людських чеснот та відмінні професійні якості. Це й стало чудовим приводом для знайомства з ювіляркою.
Життєва дорога Ніни Богдан бере початок із Любешівщини. Народилася вона у мальовничому селі Ветли, що розкинулося у надзвичайно красивій місцині. Неподалік – ліс, що простягається на 7 кілометрів – аж до кордону з Білоруссю, 5 озер, протікає річка Прип’ять. Усе це для тамтешніх мешканців споконвіку було джерелом сили та чудовим місцем, де можна відпочити. Пані Ніна – із багатодітної сім’ї, де на світ благословилося 11 дітей. Її батьки прожили у парі 64 роки.
У Володимирі-Волинському мешкав дядько нашої героїні зі своєю сім’єю. Спочатку сюди переїхала старша сестра пані Ніни, яка почала працювати на місцевому маслозаводі, а згодом володимирчанкою стала й вона. Тут створила свою сім’ю.
Закінчивши 10 класів школи, опанувала професію бухгалтера. За рекомендацією сестри влаштувалася працювати у дитячий садок №5, що розміщувався поблизу залізничного вокзалу. Тут жінка трудилася впродовж дев’ятнадцяти років. Спочатку була нянею у яслах, де перебували наймолодші вихованці закладу – малеча віком від 1 до 3 років. Згодом почала працювати завгоспом.
Ніна Яківна з теплотою згадує роботу в дитсадку. У перші роки її діяльності в закладі функціонувало три групи, які відвідувало понад 100 дітей, згодом їхня кількість поступово зменшилася. Жінка каже, що дуже любила своїх вихованців. Та й роботи у той час було немало: малюки потребували нагляду і догляду. Діток треба було годувати, одягати на прогулянки, вкладати спати, а ще – переодягнути, вмити, заспокоїти, забавити, приголубити… Як пригадує пані Ніна, їй пощастило працювати у дружному і згуртованому колективі, не одне дитяче свято вони підготували та провели. А як працювала завгоспом, то стежила, щоб був лад у приміщенні та на прилеглій території. Крім цього, вона відповідала за доставлення продуктів. Харчі колись у дитсадки розвозили конем із возом. Нерідко жінка й сама ходила у магазин отримувати овочі, фрукти і ягоди. Усьому вела лік і згодом готувала звітність.
1997 року було прийняте рішення про закриття цього дитячого садка, натомість тут створили відділення для постійного проживання одиноких людей похилого віку. Ніні Яківні запропонували обійняти посаду помічника кухаря. У той момент увесь її колектив змінив місце роботи, лишилася тут працювати лише вона. Разом із тим прийшли нові працівники, які стали для жінки, наче рідні. Із ними трудиться пліч-о-пліч уже 24 роки.
Більше 12 років Ніна Яківна працювала на кухні. Їй пропонували змінити посаду й долучитися до догляду за підопічними закладу. Та пані Ніна вагалася, адже дуже прив’язувалася до стареньких і так важко було з ними прощатися, коли вони йшли у засвіти. Усе ж із часом погодилася і на посаді молодшої медичної сестри допомагає дідусям та бабусям проживати кожен день у комфорті та з хорошими позитивними емоціями. Працює позмінно – доба через три.
Ніна Яківна огортає опікою всіх мешканців відділення, особливу увагу приділяє людям, які прикуті до ліжка. Їх потрібно годувати, переодягати, розчісувати. А також жінка допомагає виконувати усі санітарно-гігієнічні процедури. Крім цього, пані Ніна, як і решта її колег, завжди готова вислухати стареньких, підбадьорити, розрадити, підтримати. Працівниця дбає і про провітрювання кімнат, вологе прибирання, ремонт одягу. Обов’язків у неї чимало. Їх виконує на совість і залюбки.
- Я люблю свою роботу, їй присвятила значну частину життя – 44 роки, - каже моя співрозмовниця.
Усі, хто працює з Ніною Богдан, відмічають, що жінка старанно дбає про тих, хто велінням долі доживає віку у відділенні. Переживає за них, допомагає кожному, хто цього потребує. У неї є чого повчитися.
У вільний від роботи час Ніна Яківна раніше залюбки вишивала. Каже, присвячувала цьому заняттю час і вдень, і вночі. Серед її робіт – вишивані серветки, рушники, а ще – подушки, які, до речі, жінка виклала на дивані, щоб щоразу милуватися ними. Також вона любить робити консервацію, часто використовує нові рецепти, які бере з інтернету. Будинок пані Ніни потопає у різноманітті квітів. Ще її свекруха насадила біля дому лісові барвінок, конвалію, підсніжники, анемони. Господиня доповнила клумби іншими сортами квітучих рослин за своїми вподобаннями, а її донька Ольга та зять Володимир теж часто додають більш сучасних квіткових насаджень.
Жінка днями відзначила 60-річний ювілей та уже зібрала всі необхідні документи для отримання пенсії. Хоча зазначає, що на заслужений відпочинок поки не йтиме – буде продовжувати піклуватися про тих, хто цього так потребує.
Валентина Тиненська
Коментарі