«…який не зловживає алкоголем, згідний на переїзд», - жартуючи, але із серйозними намірами каже жителька села Лудин Галина Володимирівна Кот, яка нещодавно завітала до «Міста вечірнього».
Василь Павлов пішов на фронт у 18 років, служив у танкових військах, звільняв від ворогів Білорусь та Польщу.
З першого погляду і не скажеш, що Катерині Яцишиній 80! Виглядає вона років на 20 молодшою, молода й душею. У чому ж її секрет, і як склалася доля дитини війни, яка народилася 22 червня 1941 року?
Ніну Богдан упродовж багатьох років шляхи вели на Привокзальну, 20, де знаходилося її місце роботи. Змінювалися установи, що там розташовувалися, сфера діяльності, посади, які обіймала жінка...
Молодий поштар з Маркостава Юрій Дегтяров любить природу, тварин, а найбільше – спілкування з людьми.
Мешканка села Селець Лідія Іванівна Пенкіна, зазнавши чимало бід, ніколи за своє життя не була в об’єктиві людської уваги, а тому приємно здивувалася, коли ми до неї завітали.
Своїми спогадами про трагедію, яка 26 квітня 1986 року сколихнула увесь світ, ділиться володимирчанка, колишня очільниця районної спілки «Чорнобиль» Олена Кудрявцева.
Марія Свір почала жити в іншому селі, адже стала працювати бухгалтером у сільській раді. За 30 років її роботи там змінилося 8 голів.
Про це як ніхто знає володимирчанка Світлана Черненко, яка погодилася поділитися з читачами «Міста вечірнього» своїм досвідом.
Цілий день на вулиці йшов дощ: то лив, мов із відра, то вщухав до мряки. До редакції рідко в таку погоду заходять відвідувачі. Неочікувано і обережно прочинилися двері, на порозі стояла жінка. Її обличчя було закрите захисною маскою, тому вік відразу й не визначити. Але на мене дивилися жваві та напрочуд добрі очі.