Я люблю переглядати старі фото, бо, розглядаючи їх, можна побачити минуле нашого рідного міста Володимира-Волинського. Нещодавно жителька міста, колишня викладачка художньої школи Галина Микита передала до музею декілька фотографій. Мене чомусь зачепила за живе гарна світлина із пам’ятником Юрію Гагаріну – першій людині на планеті Земля, яка полетіла у космос. Я добре пам’ятаю той монумент, бо 1985 року, маючи п’ять років, я сфотографувався з мамою біля нього. Та світлина є досі у моєму родинному альбомі. 12 квітня 1961 року на кораблі «Восток-1» Юрій Гагарін полетів у космос і перебував там 1 годину і 48 хвилин, після цього успішно приземлився у Саратовській області. Відтоді став світовою знаменитістю. Він відвідав з візитами 30 зарубіжних країн, хоча за походженням був сином столяра і доярки.
Космонавт зустрічався з учнями, студентами, простими людьми. Він загинув 27 березня 1968 року під час тренувального польоту на літаку «Міг-15». Причини аварії остаточно не з’ясовані досі. Саме після трагічної загибелі пам’ятники Ю.Гагаріну постали в різних містах. Був такий монумент і у Володимирі, хоча не в кожному райцентрі вони були. Знесли пам’ятник Гагаріну в 90-х роках 20ст. А навіщо? Він походив із Росії, яка нині з Україною у стані гібридної війни, убито багато наших хлопців, і це велика біда. Але ж війни розв’язують політики, а Гагарін був космонавтом, на якого хотіли бути схожими мільйони хлопців, між іншим, і в Україні. Часто на екскурсіях гості нашого міста запитують: «А що, крім церков, ще можна побачити у Володимирі?» На мою думку, цей пам’ятник міг би бути родзинкою. А чим уже завинила знана всіма нами ще з дитинства Червона Шапочка і її ворог – вовк? Цю казку розповідають по усій Європі в обробці Шарля Перро і братів Грімм. Знають про дівчинку, яку перестрів вовк, у країнах Африки й Азії. А була та Червона Шапочка неподалік Гагаріна – у парку, поблизу танцювального майданчика. Я часто розповідаю про це своїм дітям…
Пригадую, як ми з мамою приблизно 1986 року на тому ж таки танцмайданчику взяли участь у конкурсі «Чия копійка найстаріша?» і отримали у подарунок пластмасового іграшкового собаку.
У 2012 році місто Володимир-Волинський відвідав онук Василя Кожевникова – командира 862 стрілецького полку, який у 1944 році визволяв Володимир від нацистських окупантів. Онук теж військовий, проживає у місті Армавір на Кубані. Дуже зовні схожий на діда. У міській раді відбулася зустріч із гостем і його дружиною. Мені було доручено провести їм екскурсію. Ці люди з приємністю слухали розповідь українською мовою. Потім ми підійшли на вуличку Роксолани (колись Кожевникова) і поклали квіти до меморіальної дошки його дідуся. Люди були зворушені.
А от якби приїхав до нас онук генерала Федора Даниловського, то він би засмутився. Колись на приміщенні КМЦ була меморіальна дошка на честь Даниловського, тепер її немає. Федір Даниловський командував 197 дивізією, яка 20 липня 1944 року визволяла Володимир. Це історія, від якої нікуди не подінешся, її неможливо переписати.
На приміщенні профтехучилища (домініканський монастир на вул.Д. Галицького) колись була меморіальна дошка на честь воїнів 90 прикордонного загону, там знаходився його штаб. Мало хто знає, що саме у цьому місці вночі 21 червня 1941 року був допитаний солдат 74 піхотної дивізії Альфред Ліскоф, який перейшов український кордон поблизу Сокаля і сповістив радянське командування про напад Гітлера. Хтось може дорікнути, що прикордонники в той час були у складі НКВС, але і серед прикордонників були люди, які сумлінно несли свою службу, як її несуть хлопці в АТО у наш час. Не можна міряти всіх однією міркою. Зараз цей барельєф знаходиться у Музеї військової техніки у Луцьку.
А ще біля костелу Якима і Ганни був фонтан у вигляді жінки, яка глеком набирає воду. А на фасаді самого костелу красувалися скульптури святих.
Час невпинно біжить уперед, змінюються епохи, приходять до влади нові політичні сили і угрупування, але історію слід шанувати.
Добре, що депутат Ігор Гузь хоче окультурити ДОТ С. Гуденка у Тростянці, бо ж цей лейтенант мав усього 23 роки, коли загинув, обороняючи нашу українську землю.
Одна старша жінка розповідала мені, що в Німеччині, де мешкають її онуки, і в наші дні всі могили та обеліски радянських воїнів доглянуті. Там доглядають могили тих, хто був їхнім ворогом. А на Ладомирському цвинтарі у Володимирі якісь негідники понищили пам’ятник воїнам ІІ Світової війни, щоб украсти шматок кольорового металу і випити за виручені кошти… І хто ж нам ворог? Самі собі!
Звісно, деякі монументи у процесі декомунізації ліквідували (як-от пам’ятники Леніну, Сталіну). Це можна зрозуміти. Але чим заслужили на зневагу інші постаті, згадані у цій статті? Тож будьмо пильними і розсудливими, бо ламати легко, а будувати дуже важко.
Богдан Янович
Коментарі