Дехто з жителів Володимира-Волинського вважає, що наше місто – мале, провінційне і нічого цікавого тут не було, немає і бути не може. Якось, перечитуючи політичну рекламу місцевих виборів, які відбулися недавно, я прочитав висловлювання одного з кандидатів, який сказав: «Та що Володимир! Тут екскурсію можна провести за пів години!» Я вже 15 років проводжу екскурсії, і мене це дуже обурило! «Та про кожну церкву можна розповідати годинами», - подумав я.
…Неподалік центру міста, поруч із собором Різдва Христового знаходиться сіра будівля, яка потребує ґрунтовного ремонту (фото №1). Старші люди пам’ятають, що колись там був Будинок піонерів. Історія цієї споруди своїми витоками сягає 18 століття! В той час у Володимирі мешкали монахи-василіани. Засновником цього чернечого ордену був Іпатій Потій, який жив у 16 ст. у Володимирі. Він, як один з ініціаторів утворення греко-католицької церкви, був також і засновником згаданого ордену. Життя монахів впорядковувалося уставом Василія Великого – одного з отців християнської церкви, який жив у 5 ст. Василіани збудували монастир, намагалися поширювати християнське вчення, але і про освіту теж не забували. У тому ж таки 18 ст. до Володимира прибули монахи-єзуїти, які теж хотіли навчати молодь – дітей шляхти, верхівки тогочасного суспільства. Єзуїтів навіть називали орденом учених. Проте освітню нішу в нашому місті вже заповнили василіани, які дістали на це дозвіл (привілей) польського короля. Василіани організували при монастирі Різдва Христового колегіум – велику школу, де вже у 18 столітті навчалося 500 студентів. У Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника Національної академії наук зберігаються підручники і навчальні програми студентів цього колегіуму. З них ми можемо дізнатися, що учні вивчали фізику, хімію, математику, біологію, астрономію, філософію, а ще іноземні мови: англійську, німецьку, французьку, польську, італійську і латину.
Наприкінці 18 століття до Володимира-Волинського приїздив останній польський король Станіслав Август Понятовський, і студенти володимирського колегіуму вітали його згаданими іноземними мовами. Король ночував у будинку, де нині є магазин «Галантерея».
Мовні здібності студентів свідчать про високий викладацький рівень професорів колегіуму, багато з них мали європейську освіту. Скажімо, в цьому закладі навчався, а згодом викладав Феофан Прокопович – український письменник, учений, богослов. До прибуття у Володимир він здобував освіту в європейських країнах, і все ж ще й у Володимирі вчився. Значить рівень володимирських учених був досить високим! І навчали вони своїх учнів не дистанційно (хоч хвороби і в минулому були, зокрема, відомо про поширення у Володимирі холери, але ж вижили). Згодом Феофан Прокопович став найближчим радником російського царя Петра І. Росіяни дуже люблять хвалитися, що Петро «прорубав вікно у Європу», тобто запровадив у Росії європейські звичаї, заохочував до освіти і просвітництва. Не забуваймо, що допоміг йому в цьому своїми порадами наш земляк Ф.Прокопович, який певний час учився у Володимирі. Прокопович писав наукові праці з астрономії, фізики, логіки, філософії, правознавства, гомілетики (красномовства) та інших наук.
У цьому ж колегіумі навчався Стефан Стубелевич, який згодом став професором Вільнюського університету. Багато подорожував і вчився у Європі. Наш земляк Стубелевич винайшов електротерапію – метод лікування людей електрофорезом, який використовують і в наш час.
Поруч із собором Різдва Христового є будинок, де живуть православні священники (фото №2). Цю будівлю звели у 18 ст. василіани (хоча сам собор будували римо-католики – єзуїти). У згаданій будівлі – гуртожитку для священників – ченці-василіани організували першу у Володимирі аптеку. Ймовірно, мали город, вирощували лікарські трави. Коли ж прийшла до Володимира Російська імперія, то колегіум закрили і певний час у нас не було жодного навчального закладу…
Як бачимо, у Володимирі з давніх часів жили освічені люди, які хотіли пізнавати нове, вдосконалюватися. Прикро, що через проблеми, спричинені коронавірусом, освіта переживає непрості часи.
Як на мою думку, повсюдна комп’ютеризація, значне використання ґаджетів, смартфонів, айфонів мають зворотний бік медалі: вони відволікають молодь від активного навчання. Звісно, у 21 столітті ми не можемо відмовитися від сучасної техніки, але використовувати її слід з обережністю.
Знайома розповідала мені про одну молоду дівчину, яка навчається в елітній школі в Англії. Там вхід до школи зі смартфоном категорично заборонений. Робіть висновки самі.
А ще повторюся: вивчаймо історію рідного міста, бо в такий спосіб ми можемо дізнатися багато цікавого. Зокрема, що ніколи Володимир не був на задвірках, на периферії. У нашому місті побутували давні європейські традиції в освіті, культурі, архітектурі, мистецтві, способі життя, упорядкуванні міста. Тож до Європи нам слід не йти, а повертатися, бо ми вже там були! Здавна у нас жили талановиті люди, але втікали до Росії (як Ф.Прокопович) чи Європи, бо не мали належної підтримки на Батьківщині, як не мають (як не прикро) її учені люди в Україні і в 21 столітті…
Якби політики задумалися над цим, то таланти підняли б Україну з колін, а так світлі уми емігрують за кордон, бо там їх достойно фінансують. А Україна багато втрачає. Вже не час сипати популістські гасла. Пора братися до роботи, пам’ятаючи слова українського генія Івана Франка: «Не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі!»
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі