Жінки-княгині в історії Володимира-Волинського

Публікації

Жінки-княгині в історії Володимира-Волинського
Жінки-княгині в історії Володимира-Волинського

Окрасою Володимира-Волинського є його старовинні, намолені віками церкви. Проте цікаву історію мають і пам’ятники, яких є чимало у нашому місті. Якщо про історичних діячів-чоловіків написано і сказано багато, то про представниць прекрасної статі, які зробили вагомий внесок в історію міста над Лугою, відомо ще не всім.
Напевно, найвідомішою з жінок, доля якої пов’язана з Володимиром на Волині, була Анна – дружина князя Романа Мстиславича, засновника Галицько-Волинського князівства. Пам’ятник їй знаходиться на алеї князів поблизу Успенського собору. Як відомо, Анна походила зі знатного роду монархів, вона була донькою імператора Візантії Ісаака ІІ Ангела та його другої дружини Маргарити-Марії. У ті далекі часи (йдеться про 12ст.) наші українські князі любили одружуватися з іноземками, хоча робили це зі стратегічною метою – зміцнити стосунки із сусідніми впливовими державами (згадати хоча б Ярослава Мудрого, який одружив своїх дітей з дітьми монархів європейських держав). 
Тож князь Роман взяв собі за дружину доньку візантійського імператора. Сам Роман загинув у 1205 році у битві з поляками під містечком Завихост над Віслою у Польщі. Він залишив удовою Анну з двома малолітніми синами на руках – Данилко мав 4 роки, Василько – 2. Сучасники розповідали, що вона була сильною, вольовою жінкою і вела активну боротьбу з волинськими та галицькими боярами за землі утвореного її чоловіком князівства. Анна намагалася управляти державою від імені свого малолітнього сина Данила (бути регентшою). Проте це було дуже непросто, тому княгиня мусила втікати з Володимира із малолітніми синами, рятуючись від помсти бояр. Літописець писав про цю подію так: «І втекли вони з Володимира дірою градною» (тобто через міські укріплення). Певний час жили в Європі. В історії ця жінка залишила слід як мати, яка виховала двох синів – короля Данила Галицького і його брата князя Василька. За їхнього правління Галицько-Волинське князівство і місто Володимир дуже розквітли.
У літописі сказано, що онук Анни князь Мстислав спорудив церкву на бабиній могилі у Володимирі. Перекладач Галицько-Волинського літопису Леонід Махновець висунув гіпотезу, що церква ця ротондного типу (кругла) і досі є у Володимирі. Під цей опис підпадає Василівська церква. За однією з версій, Анна доживала віку в монастирі. Неподалік Василівської церкви колись знаходився Михайлівський монастир. Тож співпадінь чимало, але науковці остаточно не впевнені. За іншою версією, Анна була похована під церквою Якима і Анни за валами. Про поховання Анни писав відомий волинський історик професор Михайло Кучінко.
Серед інших володимирських княгинь слід згадати іноземку Гертруду – дружину князя Ізяслава. Саме для її особистої Євангелія був оздоблений Трірський псалтир (Кодекс Гертруди) – книжкова мініатюра, яка нині зберігається в італійському місті Чівіліаде.
Ще одна княжа жінка – це дружина Василька Романовича Олена. Під 1264 роком у Галицько-Волинському літописі згадується поява у Володимирі комети: «…з’явилася на сході звізда хвостата...». Люди у минулому вірили, що таке явище є провісником біди, тож того року померла Олена – дружина Василька. Її поховали в Успенському соборі.
На сторінках літопису перед нами постає доля ще однієї княгині – Ольги, яка була дружиною Володимира Васильковича (племінник Данила Галицького, жив у 13ст.). Сам князь названий літописцем «великим книжником і філософом, якого до нього не було і після нього не буде», бо він був меценатом тогочасної освіти, культури, церков. Ольга була вірною помічницею чоловікові. Він помер від раку щелепи, але перед смертю залишив заповіт. Із цього документа можемо зрозуміти, що жінки в Галицько-Волинському князівстві не були безправними людьми, як, скажімо, у східних державах. Ось що заповів князь для своєї коханої: «Дав єсмь я княгині своїй город Кобрин (нині – в Білорусії) із людьми і даниною, і село своє Городло (тепер – у Польщі)… то люди, як на мене робили, то й на княгиню мою робитимуть по моїм животі (житті). А княгиня моя по моїм житті, як хоче, хай у черниці іде, а як не захоче – як їй угодно». Княгиня Ольга важко переживала смерть чоловіка: «І прийшли вони (дружина і сестра) з великим плачем до Успенської церкви, і плакали над ним. Сонце наше зайшло, і ми залишилися в журбі…» Навіть за пів року по смерті князя Ольга не могла заспокоїтися. Який зразок подружньої вірності і любові для нинішніх та майбутніх поколінь! 
Варто згадати і про Ганну Збаразьку, яка жила пізніше, у 16ст., але її діяльність теж пов’язана з Володимиром, бо саме її коштом був збудований римо-католицький костел Якима і Ганни у Володимирі. Батьком Ганни був князь Владислав Збаразький (їхній родовий маєток у Збаражі на Тернопільщині). Історики припускають, що Збаразькі – українсько-литовсько-польський шляхетський  рід, бере свій початок від князя Рюрика, котрий був предком і князю Володимиру Великому (засновнику нашого міста). Ганна рано залишилася без батьків, її мати була протестанткою (социніанство). Дівчиною опікувалися племінники Кшиштоф і Юрій Збаразькі, які навернули її до католицизму. Ганна володіла багатьма маєтками на Волині, але навідріз відмовилася виходити заміж. Під час приходу на Волинь військ Богдана Хмельницького залишила наш край. 
Тож справа жінки – не тільки кухня, діти і чоловік, але й державне управління.  Як доказ цього – історії з минулого. Бережімо наших жінок, бо володимирчанки завжди були мудрими.
Богдан Янович
 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: