Серед місцевих пам’яток є й такі, про існування яких знають не всі жителі Володимира-Волинського. На спокійній вулиці Київській, що простягнулася неподалік Василівської церкви і хлібозаводу, розташований хрест. Його оточують квіти, дерева, людські хати. Не всім відомо, що понад 800 років тому на цьому місці відбулася жахлива подія: тут підступно отруїли литовського князя Войшелка – сина знаного литовського князя Міндовга. Про цю сумну історію написано в багатьох книгах, навіть академік Михайло Грушевський написав про неї в третьому томі своєї «Історії України-Руси». На жаль, українці у цьому випадку показали себе не з кращого боку…
У 1340 році занепадає Волинсько-Галицьке князівство: бояри отруїли у Володимирі останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ. Після нього на Волинь приходить литовський князь Любарт. Він приймає православну віру, у хрещенні бере собі ім’я Дмитро і одружується з луцькою княгинею Бушею. У Луцьку Любарт-Дмитро будує свій знаменитий замок Любарта. За деякими з версій він використав для нього цеглу з недобудованого замку у Володимирі-Волинському. Литовці прихильно ставилися до українського населення. «Ми нічого не змінюємо», - казали вони. Пришельці з Литви прийняли християнство, користувалися староукраїнською мовою у законодавстві та офіційних документах.
У середині 13ст. у Литві відбулася боротьба за владу, за престол, і внаслідок неї був убитий ворогами князь Міндовг. Рятуючи своє життя, його син князь Войшелк втікає до Білорусі. Він розуміє, що політична боротьба – це суєта суєт, і вступає до монастиря у Новогрудку, стає монахом. Проте згодом хоче помститися ворогам за вбивство свого батька і повертається в політику. Невдовзі знову стає ченцем, а литовські землі віддає своєму свояку – князю Шварну (одному з синів Данила Галицького). Власне це і стало причиною його трагічної передчасної смерті.
Ось як про отруєння литовського князя Войшелка, яке відбулося у Михайлівському монастирі у Володимирі-Волинському в 1267р., писав історик М.Грушевський: «Під той час (коли Войшелк пішов знову в ченці) прислав Лев [посла] до Василька з такими словами: «Хотів би я зійтися з тобою, аби при тім був і Войшелк». Василько післав по Войшелка, на страстнім тижні, так кажучи: «Прислав до мене Лев, аби сьмо з’їхалися — а ти не бійся нічого». Войшелк боявся Льва і не хотів їхати, але на Василькову поруку поїхав і приїхав на світлім тижні до Володимира; пристав у монастирі св. Михайла Великого. Марколт Німець запросив до себе на обід усіх князів: Василька, Льва і Войшелка. Почали обідати, пити й веселитися; Василько напившися поїхав додому спати, а Войшелк поїхав до монастиря, де заїхав. Потім Лев приїхав до нього до монастиря і почав говорити Войшелкови: «Куме, напиймося по чаші вина!» І почали пити. Диявол же, ніколи не хотячи доброго чоловічому роду, вложив то в серце Львове, що він убив Войшелка з зависти, що він дав Литовську землю його брату Шварну». Тобто один із синів знаного українського короля Данила Галицького – Лев (для якого батько збудував місто Львів) став убивцею! Він отруїв литовського князя за те, що той віддав владу не йому, а його брату Шварну. Кілька років тому я проводив екскурсію для гостей з Литви. Звісно, вони захотіли побувати на могилі свого литовського князя Войшелка. Ми поїхали на вулицю Київську, литовці там поклали квіти, запалили лампадку… Мені було дуже соромно за нас, українців, за нашого українського князя Льва Даниловича, який понад 800 років тому здійснив у Володимирі жахливий злочин: убив литовця, який так прихильно ставився до українців… Минули століття, а в нашій історії мало що змінилося: і в наш час політики в Україні йдуть на страшні злочини, щоб захопити владу (згадаймо трагічну смерть В’ячеслава Чорновола, отруєння Віктора Ющенка). Коли ж ми усвідомимо, що людське життя – найцінніше? Пам’ятаймо про мораль у цей передвиборчий час. Історія має нас навчити мудрості, бо й після виборів життя продовжиться. І всім нам ходити вулицями нашого Володимира, дивитися в очі одне одному.
У 19 ст. володимирчани поставили на місці Михайлівського монастиря дерев’яний хрест, про нього писав історик О.Цинкаловський.
У 50-х роках 20 ст. ленінградський археолог П.Рапопорт на цьому місці розкопав залишки Михайлівської ротонди (круглої церкви, подібної до Василівської).
Уже в наш час стараннями колишнього заступника міського голови Миколи Веремчука на місці трагічної загибелі литовського князя Войшелка поставлено металевий хрест, посаджено квіти. На цьому місці проводили розкопки знані волинські археологи Олексій Златогорський і Тарас Верба, були знайдені срібні прикраси, залишки глиняного посуду. Історична місцевість нині забудована приватними садибами.
Як бачимо, досліджувати місцеву історію дуже цікаво, бо вона нас теж учить. Недаремно давні римляни казали, що історія – то учителька життя. Тож учімося, щоб не повторювати помилок, які зробили наші предки, і, можливо, й на нас, людей 21 століття, накликали несприятливу карму, наслідки якої відчуваються в українському суспільстві й донині, бо ніщо не минає даремно…
Богдан Янович
Коментарі