Інна Путятіна почувається щасливою, адже знайшла себе в служінні людям
Ніщо так не зближує людей, як спільна біда. І не просто зближує. Ми краще взнаємо один одного, відкриваємо в людях зовсім інший, прекрасний світ доброти і благородства. Саме таким відкриттям стало близьке знайомство з волонтеркою і педагогинею Інною Валеріївною Путятіною. Під час розмови відкрилася вся чисто християнська душа цієї жінки, душа, уже вражена болем раннього вдівства, поранена бездушністю, але від того ще прекрасніша і чистіша.
Інна Валеріївна народилася у Володимирі 27 липня 1975 року. Навчалася у педагогічному училищі імені Агатангела Кримського, де здобула фах вихователя і музичного керівника. Багато років працювала у ЗДО «Вишиванка», нині є вихователем у дитячому садочку села Зоря.
- Я прийшла до висновку, що у світі все відбувається за певними закономірностями. І доля посилає нам випробування, аби ми прийшли саме туди, де більше потрібні, де нас по-справжньому чекають і цінуватимуть. Як кажуть, вороги приводять нас до друзів. Мені просто пощастило, бо дітки у Зорі на мене чекали. Я щаслива, що працюю з допитливими і цікавими сільськими дітками. Я їх дуже люблю і відчуваю, що вони мені платять взаємністю. А це таке велике щастя – відчувати, що ти комусь дуже потрібний, - ділиться пані Інна.
Відчуття того, що ти комусь дуже потрібний, з’явилося в пані Інни ще в 2015 році, коли відбувалися військові дії на сході України. Ось тоді жінка зрозуміла, що не може стояти осторонь загальнонародної біди. Разом з дружиною і мамою до волонтерської діяльності приєдналися чоловік Віталій Валерійович і чотири донечки Катерина, Ярослава, Марія і Валентина.
Розпочалося все з того, що волонтер Костянтин Зінкевич збирав білизну для військових. Родина Путятіних відразу ж поділилася майже всією білизною, яку мала вдома, а також закупляли воду, шоколадки, смаколики, які передавали волонтеру Роману Мартинюку. Згодом Інна Валеріївна долучилася до організації «Крила матері». Разом з іншими жінками, яких закликали приєднатися до роботи, плели сітки і "кікімори". Як своїх рідних, так і діток в садочку Інна Валеріївна охопила патріотичним вихованням, вчила пісень про рідну Україну, про українську мову, знайомила з подвигами українських героїв, з творами класиків української літератури. 16 лютого 2022 року, коли у повітрі і в душах людей застиг запах тривоги, вихователька разом з дітками вийшли на подвір’я і заспівали «Молитву за Україну», а також гімн нашої держави. Передчуття не підвели. Перший день війни став потрясінням…
- Я відразу ж зв’язалася з поругою Світланою Жук, яка нині знаходиться в Польщі. Вона пообіцяла допомогти. Польські друзі прийшли нам допомогу. Долучився Андрій Кандиба, через якого передавали все необхідне нашим солдатам. Відгукнулися на наші прохання і певні фонди, - пригадує Інна Путятіна.
В об’єктиві зору волонтерів стали також сім’ї тимчасово переміщених осіб і особливо їхні діти, чиї юні душі вразила війна. Люди, які виїхали за кордон, довіряли пані Інни та її товаришкам ключі від своїх осель заради того, щоб поселити там тих, хто втратив рідну домівку. Та особливо болісними були спілкування з «важкими» дітьми, на яких війна передусім відбилася психологічно і навіть психічно. Пані Інна пригадує випадок, коли до тіла маленького хлопчина приріс памперс. Місцеві медики не наважувалися на операцію, а тому малюка відправили до львівської лікарні. Завдяки сусідам-полякам діставали малятам суміші для харчування, підгузки. Розсилали по селам, де можна було годувати діток домашньою молочною продукцією. Особливо зворушив пані Путятіну випадок з дівчинкою, яка в результаті стресу постійно сиділа під столом.
- Ця дівчинка була з Ірпіня. Коли я до неї прийшла і попросила вибратися з-під столу, вона попросила мене забратися до неї. Довелося підкоритися. Згодом вона вже чекала мене біля столу. Ми разом пили чай. Ми дуже подружилися і дівчинка почала одужувати. Дітки були з різних місцевостей. Запам’яталися Максим та Аня Дановські, у яких тут народилася дівчинка. Я була присутньою по їх запрошенню на виписці, - з посмішкою розповідає Інна Валеріївна.
Та все ж найбільше сил та уваги потребувала турбота про наших захисників, яким доводилося найважче. Все, що готували волонтери, відвозив на передову Олександр Веселий з Нововолинська. Організацією транспорту займався Максим Клим’юк. Співпрацю з поляками допомогли наладити Людмила Богайчук, Каринка Українка, Вони першими почали привозити допомогу з Польщі. Створився цілий колектив добровольців-волонтерів, які тісно співпрацюють між собою.
Найпершими помічницями пані Інни є її донечки Катерина та Ярослава. Дівчатка з перших днів війни почали готувати цукерки, які продавали на ринку. Перші 4000 гривень зібрали на бронежилет. Навіть під час продажу тримали в руках листок, на якому було написано «Купи цукерку, а я куплю бронежилет». Згодом дівчатка стали самі пекти печиво. Одного разу відправили у 14-ту бригаду іграшку, яка потрапила до жінки-медика. Згодом на озері вони випадково зустрілися і ближче познайомилися. У ліцеї №1, де навчається Катя, був проведений ярмарок, на якому учні торгували пиріжками та чебуреками, які спекли самі, а виручені кошти відправили воїнам ЗСУ. 14-а бригада нагородила дівчаток прапором із вдячними словами воїнів.
Люди постійно відгукуються на пости пані Інни у соцмережах. Та все ж таки стержнем діяльності волонтерів є спільна робота, де кожен знаходить справу відповідно до своїх умінь і здібностей. Інна Валеріївна просто із захватом говорить про своїх товаришок. Це Альона Фісюк, яка шиє шапки, рукавиці, білизну, светри. Великі зусилля задля допомоги армії докладають Світлана Торчинська, Наталія Воробей, Оксана Сагадін, Валентина Томасевич. Ці жінки роблять дуже смачну випічку. Самобутнім професіоналом із виготовлення запашних чаїв є Ольга Павлось. Сім’я Віктора Олійника постачає домашню консервацію. Неперевершеними налисниками дивує Оксана Бойко. Звичайно, такими людьми, їхньою самовідданістю і шляхетністю можна тільки захоплюватися.
Серед однодумців та помічників пані Інни є ще один колектив, яким неможливо не захоплюватися. Це жителі села Зоря. Взагалі пані Інна вважає, що ці чудові люди заслуговують окремої публікації, бо у селі майже кожен мешканець долучився до волонтерства. Тут місцеві майстрині роблять тушонки, випічку, консервацію. Особливо активними є родини Марії Антощак, Інни Борик, родина Домінських та Світлани Чернишенко.
- Боюсь обійти когось увагою, а тому всім мешканцям Зорі хочу висловити щиру подяку і сказати, що дуже їх люблю і почуваюся щасливою, бо працюю в їхньому селі, - говорить Інна Валеріївна.
Розповідь про родину Путятіних буде неповною, якщо не відмітити ще одну лінію волонтерства. В родині дуже люблять тварин. Котики і чотири песика, які живуть в оселі і серед яких є «приблудки», свідчать про надзвичайно добрі серця всіх членів родини. А як відомо, той, хто любить тварин, ніколи не залишиться байдужим до людських проблем. Отож, щира подяка всім, чиї серця переповнені великою любов’ю і турботою про людей і тварин.
Антоніна Булавіна м. Володимир
Коментарі