доброта

Інна Путятіна почувається щасливою, адже знайшла себе в служінні людям 

Тихий вересневий день плив над містом. Щедро гріло сонце. По парку бігали діти, ловили тонкі павутинки «бабиного літа». Мілана сиділа на лавочці в тіні старої липи, намагаючись приховати від перехожих сльози, але вони самі котилися з очей. Душу палила образа, хоч десь на рівні підсвідомості розуміла, що в першу чергу винна сама, але не хотіла цього визнавати.