Наші життєві дороги… Які вони різні! Одні стеляться трасами, інші біжать звивистими стежками, а є дороги , які пролягають через серце. Це дороги випробувань. Нині це важкі воєнні дороги і дороги наших волонтерів. Ці дороги, як каже Віталій Клак, будуть снитися все життя.
Віталій Клак - уродженець села Березовичі. По материнській лінії він належить до славного роду Проскуненкових. Шлях Віталія лежав до науки. Деякий час він працював у Володимир-Волинському педагогічному коледжі, затим - став викладачем у Національному педагогічному університеті імені Драгоманова, де захистив дисертацію. Київ став улюбленим містом Віталія. Тут він мріяв жити, організувати власну справу. А ще був закоханий у Париж, який зміг відвідати, власними очима милувався Ейфелевою вежею, Монматром, Єлисейськими полями, Лувром. Правда, тоді ще не думав, що доля знову приведе до столиці Франції, але вже з іншою метою…
Війна застала Віталія у Теремках, де він проживав. До Києва вже летіли ракети. Віталій негайно зібрався і вирушив до Володимира. Проїздив мимо палаючих Гостомеля , Бучі, Ірпеня. Добиратися до Володимира довелося цілу добу, адже дороги були запруджені автомобілями.
Випробування, а, насамперед, війни одних пригнічують (на щастя, вони в меншості), а в інших , навпаки, пробуджується жага діяльності. Стояти осторонь війни Віталій не міг. Він вирішив зайнятися волонтерством. Найпершими, хто став поруч з ним в ряди волонтерів, були його родичі і односельчани. Це фермер В’ячеслав Проскуненков, два брати і племінник якого захищають Україну, Богдан Гнатюк, Петро Чолак. Дружно взялися допомагати армії земляки - березовичівці, яких очолив очільник Березовичівського старостату Юрій Ковальчук. Завдяки поляку Зенику Патковському, котрий в дружніх відносинах з В’ячеславом Проскуненковим, змогли діставати запчастини і автомобілі. Ось тоді Віталій Клак знову відвідав Париж. Французькі друзі також організували допомогу нашим Збройним Силам. Дбали волонтери та закордонні друзі і про людей, які постраждали від війни, доставляли потерпілим одяг, продукти тощо. Не стояли осторонь і родини волонтерів, допомагали, чим могли. Та найбільшою допомогою була їх любов, терпіння і вміння чекати.
Важко перелічити кілометри і обсяг допомоги, яку волонтери, в числі котрих Віталій Клак, завезли нашим захисникам. Завозили все необхідне і нині намагаються звертати увагу на запити бійців.
- Нині в першу чергу є потреба в машинах, - розповідає Віталій. – Ви не уявляєте, скільки на узбіччі шляхів лежить наших понівечених машин. І потрібно шукати, де брати нові. Не секрет, що допомога з Європи різко скоротилася. І їх зрештою також можна зрозуміти. А тому виходимо з власних умов. Ось приїхав до сім’ї, погрався з сином, побачився з дружиною і знову в путь, бо там чекають на нас хлопці. Ці дороги вже мені будуть снитися вже життя…
А дороги, як розповідає пан Віталій, нелегкі. Автомобіль мчить мимо почорнілих будинків, мимо зруйнованих селянських осель, обгорілих садків. У селах, там, де були бойові дії, доріг взагалі немає. Понівечені і траси, але слід віддати належне нашим дорожнім службах. Це також справжні герої. Вони безстрашно, а, головне, динамічно відновляють траси, часто під обстрілами, але дороги, як новенькі. Здається, їх ніщо не пошкодило. Інша справа – мости. Тут швидко не попрацюєш. Це інша система. Та все ж волонтерів ці дороги - частина їхнього життя. Перепочили трішки і знову в путь, там, де їх з нетерпінням чекають.
Слухаю Віталія і згадую своє дитинство. Разом з батьком їдемо в Карпати, де відбувається зустріч ветеранів війни. Батько впізнає дороги, залізниці, ущелини гір, де приходилося йти з боями. Все здається таким же самим і водночас зміненим.
Так, і наших військовиків, і волонтерів після перемоги буде нестримно кликати пам’ять проїхатися дорогами війни. Що вони тоді відчуватимуть? Напевно, і радість відновлення, і гіркий сум за побратимами. І все ж – чомусь я у цьому впевнена – будуть і вдячними долі за те, що саме їх вони вибрала задля цих випробувань, саме їх, а не інших… І такою долею вони в праві пишатися – і воїни, і волонтери.
Антоніна Булавіна м. Володимир
Коментарі