Сергій Сергійович народився в селі Красностав на Володимирщині, а дитинство і юність провів у Хобултові. Професійну художню освіту митець здобув у Івано-Франківському училищі на відділенні художньої різьби по дереву. Працював у сувенірному цеху Городоцького лісгоспзагу, згодом у Республіканському музеї архітектури та побуту, а потім — у Володимир-Волинській художньо-оформлюваній майстерні.
Наш земляк був учасником багатьох виставок у Колодяжному, Луцьку, Володимирі-Волинському. У 1985 році став членом Волинської обласної спілки художників. Його роботи є у багатьох музеях і у приватних колекціях в Україні, Польщі та Австралії. Також творіння митця тішать око відвідувачів «Санаторію лісова пісня», а прекрасне панно «Лісова пісня» було колись окрасою центрального поштового відділення у Володимирі. Його пам'ятні знаки знаходяться за валами у Володимирі, також руки митця оздобили чимало дитячих садочків і майданчиків.
На деяких з його робіт зображено маму і сина Тараса – найдорожчих людей.
Також наш земляк працював над оздобленням садочка «Казка» - виготовив відомі скульптури богатирів, яких, на жаль, нині уже немає…
Важливий факт: вміння виготовляти скульптурні роботи митець розвинув у результаті наполегливої праці над собою, адже не був професійним скульптором.
Чимало спогадів про Сергія Литвинчука залишили його друзі.
Нижче подаємо спогади колег і знайомих митця.
Зокрема, Іван Сакуляк згадував:«Сергій ніколи не відмовлявся від будь-якої художньої роботи. Разом із колегами виїжджав у села і працював над розписами інтер'єрів церков. Зразки його робіт - у церквах сіл Бубнів, Зоря, Хобултова, Микуличі. Сергій був дуже творчою особистістю. Завжди удосконалювався у малюванні, вивчав нове.»
Ігор Мацюк так згадує про колегу: « Саме у скульптурі Сергій знайшов себе та зміг відкрити свої найсильніші мистецькі якості. Так з нічого з'являлося щось, і не просто щось, а справжній витвір мистецтва. Можна з твердою впевненістю сказати, що життям Сергія Литвинчука було мистецтво, у якому він зміг реалізувати себе. Сергій був вільною людиною: робив те, що хотів, говорив те, що думав і ніколи не боявся утисків»
«Про Сергія Литвинчука можна розповідати багато, бо для мене то була своя людина – проста і щира, віддана своїй справі. Дерево, камінь були його найкращими матеріалами. Пам'ятаю, що Сергій мав багато книг про художників, постійно цікавився мистецтвом у різних його аспектах, шукаючи щось нове», - згадує його близький друг Микола Черняк.
«Сергія я знав з 1981 року. Ми були хорошими друзями, разом їздили на етюди в село Зимне. Якби не передчасна смерть цього художника, то ще б багато творчих робіт могли би побачити світ», - зауважував Олександр Ромащук.
Олексій Кумецький згадував про колегу як про обізнану людину, яка ніколи не сиділа на місці, був трудолюбивим і завжди шукав натхнення.
Адам Михалик також згадував про Сергія Литвинчука як про відкриту, добру та щиру людину.
«Ми із Сергієм товаришували багато років. Я хочу відмітити, що митець мав чудову бібліотеку та збирав музичні платівки. Любив класику – Баха, Вагнера, Бетховена. Теми для робіт автор шукав у власних думках, враженнях і переживаннях, кожна з яких мала глибокий філософський зміст. Художник задумувався над поняттями життя і вічності, народження людини і долі», - згадував художник Анатолій Костюк, який також приятелював із митцем.
Видатний голандський письменник Моріс Метерлінк писав: «Наші рідні і близькі, які відійшли за межу Вічності, залишаються живими, допоки вони живуть у наших спогадах». Тож художник і скульптор Сергій Литвинчук навіки житиме у пам'яті шанувальників його творчості.
За матеріалами альбому Анастасії Ромащук «Сергій Литвинчук. Людина у мистецтві»
Коментарі