У фондах Володимирського історичного музею імені Омеляна Дверницького зберігається понад 60 робіт волинського художника Володимира Караваєва. Їх передала до музею онука художника Віра Рудчук. Деякі роботи передала Наталя Грабарчук – Цинкаловська. Під керівництвом директора музею Володимира Стемковського було підготовлено альбом про життя і діяльність талановитого нашого земляка Володимира Караваєва.
Яким же був життєвий і творчий шлях нашого талановитого земляка Володимира Караваєва?
Є на Волині мальовниче і маленьке село Кречів, яке в минулому входило до складу Володимир-Волинського повіту. У другій половині 19 століття у цьому затишному куточку волинської землі оселилися російські дворяни Караваєви. У 1895 році військовий юрист Олександр Караваєв був призначений головою Волинської палати кримінального суду. Йому сподобалася Волинь і він вирішив назавжди оселитися у нашому краї разом зі своєю сім'єю. Рід Караваєвих походив з Волзького краю і з давніх-давен займався торгівлею. Двоюрідний брат юриста О.Караваєва – Володимир Караваєв був відомим хірургом, лікував високопоставлених осіб з царської династії Романових. Іменем цього здібного лікаря названий київський приміський вокзал «Караваєві дачі».
Полковник Олександр Караваєв мав трьох синів – Сергія, Дмитра і Федора. Федір у 45 років став удівцем і за нього вийшла заміж 25 річна вчителька Надія Малевич. Їх обвінчав у Василівській церкві у Володимирі відомий священник Даміан Герштанський. Молода вчителька стала другою мамою для Лізи, Марусі, Миколи та Володимира і народила Федору Караваєву ще трьох дітей… Володимиру Караваєву судилося стати самобутнім художником.
Караваєви володіли великим маєтком «Сокольники» між селами Кречів і Мовників з орними землями, пасовиськами, лісами – усього 300 гектарів. Пани Караваєви з турботою ставилися до селян, які працювали на них.
Майбутній художник Володимир Караваєв навчався у Грубешівській гімназії, бо батько хотів, щоб син став священник, але він з дитинства мав хист до малювання. Володимир Караваєв студіював у Київській академії мистецтв, але палко закохався у наймичку Фросю і покинув навчання. Від коханої у нього народилося двоє діток – син Олександр і донька Марійка. Проте Фрося закохалася у чоловікового приятеля і покинула чоловіка і дітей… У 1919 році художник одружується вдруге з фельдшеркою Дарією Герасимчук, у них народжуються сини Всеволод і Ростислав, а ще підростала донька Марія. Важка робота по господарству, турбота про жінку і дітей не залишала багато часу для творчості. Проте Володимир Караваєв знаходив вільні хвилини та самовіддано малював – краєвиди волинського Прибужжя, життя і працю селян, етюди з Карпат (там проходив військову службу), життя на Житомирщині (там жили у часи Першої світової війни). Під час евакуації на Житомирщину (у роки Першої світової війни) художник заховав власні полотна у вулики та закопав у землю на рідному подвір’ї. Картини знайшли австрійські вояки та знищили.
Живописець малював берізки, природу, сільські краєвиди, тварин, портрети людей. Його картини були окрасою чи не кожної хати у рідному селі Кречеві. Мав митець і учнів серед сільських дітей і молоді.
Роботи Володимира Федоровича Караваєва прості і щирі, сповнені оптимізму, любові до рідного Волинського краю. На них звеличуються люди праці, життя і труд українських селян. Митець відчував усю красу волинської природи, вмів передати на полотні мальовничі маки, синьоокі волошки, золото пшеничних ланів, безмежну блакить волинського неба, материнську любов і дитячу усмішку. Тому його творіння відгукуються любов'ю у душах тих людей, які їх бачили. Узагалі Прибужжя – особливий регіон Волині. Там живуть щирі, добрі і працьовиті люди. Ще історик Олександр Цинкаловський, який вчителював у 30-х роках 20ст. у с. Осмиловичі на Прибужжі запрошував свою сестру на роботу і так відгукувався про місцевий люд «Льолю, приїзди сюди вчителювати. Тут люди добрі…» До слова, Караваєви і Цинкаловські приятелювали, були духовно спорідненими людьми.
Володимир Караваєв прожив довге життя (86 років), був свідком двох світових воєн, утрачав рідних, любив, трудився, творив – залишив по собі гідний слід на Землі. Він мріяв померти під час малювання за мольбертом, тож його остання робота називається «Мертвий художник». Роботи митця зберігаються у Володимир-Волинському історичному музеї, Нововолинському історичному музеї, Волинському краєзнавчому музеї. Ще за життя художника його мистецькі виставки експонувалися у Луцьку і Києві.
Свого часу колектив нашого музею здійснив експедицію до сіл Прибужжя. Оглянули церкву і старовинне кладовище. Також ознайомилися з унікальною пам'яткою над Бугом – Литовезьким замком. Ну і звісно, заїхали до Кречева. Побували у родинному маєтку Караваєвих, сфотографували для фондів музею сімейні реліквії
Ми зробили світлини околиць цього мальовничого села, зокрема і столітню тополю, котру бачив ще сам художник.
У 2009 році у виставковій залі Володимир-Волинського історичного музею, до ювілею художника, відбулася виставка його пам'яті, на ній експонувалися роботи митця, взяті з фондів музею. Звучала музика і поезія. Спогадами про художника ділилися його онука пані Віра і правнука Людмила. Віра Ростиславівна розповіла, що дідусь був творчою, енергійною, освіченою людиною, ще коли вона навчалася у школі, він допомагав їй у навчанні, у старшому віці мав блискучу пам'ять - міг назвати столиці усіх держав світу!
Похований художник на цвинтарі рідного Кречева.
Картини В. Караваєва оцифровані музейними працівниками та подані для ознайомлення на єдиному реєстрі Музейного фонду України.
Богдан Янович, науковий співробітник Володимирського історичного музею імені Омеляна Дверницького.
На фото: картини Володимира Караваєва «Травневий вечір», «Краєвид», «Березнева пора» і «Автопортрет художника» (з фондів Володимирського історичного музею)
Коментарі