На одній із його картин зображено пишну яблуню зі смачними стиглими яблуками, бабусю, маму та онучку, які збирають ці плоди. Цією роботою художник хотів сказати, що життя однієї людини — коротке і швидкоплинне, а рід людський — вічний. Картина Миколи Рокицького «Під яблунею» зберігається у Львівському національному музеї імені Андрія Шептицького. Яка ж доля автора цього полотна?
Микола Андрійович Рокицький народився 6 квітня 1901 року в селі Заріччя, яке розташувалося на лівому березі річки Луги неподалік міста Володимира-Волинського. Його батько був сільським мірошником. Талановитий юнак навчався у Володимир-Волинській чоловічій гімназії. Її приміщення збереглося донині, розташоване воно на вулиці Драгоманова. На фасаді будівлі колись була меморіальна дошка з барельєфом Миколи Рокицького.
Із початком Першої світової війни родину Рокицьких було евакуйовано до Києва. Згодом художник з приязню згадував про свого шкільного вчителя малювання, який помітив його талант і заохочував хлопця розвивати здібності. Микола працював у майстернях, виготовляв агітаційні плакати, які були популярними на той час. 1917 року в Києві створено Українську академію мистецтв, яку очолив відомий художник-графік Георгій Нарбут. То був непростий час: революція, згодом Громадянська війна, голод, розруха, боротьба за виживання, часта зміна влади. Але викладачі намагалися прищепити студентам любов до прекрасного.
У 1920-1927 роках Микола Рокицький також навчався в академії, його наставником був професор Михайло Бойчук. «Ми будемо будувати міста, розписувати будинки — ми маємо творити високе мистецтво», — казав професор своїм вихованцям.
Свою педагогічну діяльність Микола Андрійович розпочав, ще будучи студентом: він викладав малювання у Київській трудовій експериментальній школі №61 імені Івана Франка. Разом із ним там вчителювали інші видатні діячі української культури, зокрема українську мову й літературу викладали письменник Степан Васильченко та поетеса Олена Журлива, музики дітей навчав Микола Тараканов — майбутній хормейстер Київської опери. У новому приміщенні школи Рокицькому дали майстерню, де він і створив свою знамениту роботу «Під яблунею».
1928 року велика група майстрів монументального живопису із Київського художнього інституту під керівництвом професора Михайла Бойчука бере участь у розписуванні селянського санаторію на Хаджибеєвському лимані поблизу Одеси. Був серед них і Микола Рокицький. Тематика цих розписів — зображення минулого життя селянства і «нове соціалістичне життя українського села». Микола Андрійович був одним із найкращих майстрів пензля, який зробив значний внесок у розвиток портретної фрески. Він створив такі чудові фрески, як цикл «Доменники» («Доменник», «Ковалі»), «Автопортрет», «Жіночий портрет», «Оборона Луганська», «Похорон бойового товариша». Кожне обличчя на згаданих роботах — неповторне, відчувається знання автором психології людини.
1937 року Михайла Бойчука та багатьох його учнів було піддано репресіям і знищено. Справжня причина насправді полягала в тому, що у своїх роботах вони не зображували «великого вождя» Йосипа Сталіна. Микола Рокицький дивом уникнув фізичного знищення, часто змінював місце роботи і жив у постійному страху.
Із початком Другої світової війни художник іде добровольцем на фронт, але потрапляє в полон, перебуває в концтаборі, втікає з нього до Києва. Проте здоров’я митця було підірване, і він помер 11 лютого 1944 року. Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві.
У Володимирі-Волинському бережуть пам’ять про видатного земляка: творчість митця вивчають вихованці місцевої художньої школи, яка носить його ім’я, Адам Михалик зустрічався свого часу з донькою художника Майєю, а в рідному селі живописця Заріччі одна з вулиць носить ім’я Миколи Рокицького.
Художник прожив коротке життя, але залишив потужну творчу спадщину. У нинішньому році виповниться 120 років від дня його народження. Тож було б добре повернути меморіальну дошку на приміщення червоної школи, де наш відомий земляк колись навчався…
Митець мудро зауважив про те, що кожен повинен залишити по собі слід у творчості, а історія або прийме, або ж відкине зроблене. Безперечно, творчість волинянина Миколи Рокицького житиме у віках.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі