Сім’я - це найцінніше, що може бути у кожної людини на Землі. Якщо ж родина – творча і усі її члени поважають і розуміють один одного з пів-слова, то таку сім’ю модна вважати щасливою.
Сім’ю Михаликів добре знають у Володимирі та й у волинському краї. Її голова – Адам Федорович Михалик 37 років очолював дитячу художню школу у Володимирі. Завдяки його педагогічним здібностям багато молодих людей навчилися малювати, а дехто став і професійними художниками, бо саме він дав їм путівку у світ мистецтва.
Уродженець поліського краю, Адам Федорович, з дитинства любив спілкуватися з природою, а на його малій Батьківщині природа особливо гарна – блакитне небо, правічні ліси, річка Прип’ять, буяння квітів і трав – усе це спонукало молодого чоловіка до творчості. Відбуваючи армійську службу, він остаточно вирішив, що пов’яже своє життя з мистецтвом. Тож у 1977 році закінчив Одеський державний педагогічний інститут імені К. Ушинського , навчався на художньо-графічному факультеті. Добрим словом згадує свого інститутського наставника – Валентина Андрійовича Захарченка, з яким час від часу спілкується і донині.
Як справжній чоловік, пан Адам виростив двох синів, дочекався онуків. Один з синів – Віталій- продовжив справу батька. Він здобув освіту на художньо-графічному факультеті Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, там зустрів свою долю – дівчину Ярославу із Закарпаття, яка теж не байдужа до живопису. Разом виховують сина Віталія, доньку Тетяну і маленького Марка.
Віталій і Ярослава – викладачі дитячої художньої школи імені Миколи Рокицького – тієї, у якій їх батько трудиться уже понад 40 років. Саме завдяки клопотанням Адама Михалика школа отримала ім’я нашого видатного земляка-художника, уродженця села Заріччя Миколи Рокицького. Адам Федорович бував у Києві, де проживала донька Рокицького – Майя Вітковська. Спілкувався з нею і її дітьми(онуками видатного художника). Цей небайдужий до мистецтва чоловік уміє прищепити любов до живопису і своїм учням, яких у нього за весь період діяльності було дуже багато. Зокрема, Роман Мазурок, котрий працює архітектором у Володимирі та його брат Юрій , який є архітектором у Львові, Олена Ковальчук, котра викладає живопис у педколеджі імені А. Кримського, Катерина Ковальчук, яка закінчила Косівське училище декоративно-прикладного мистецтва, Василина Троцюк, котра викладає малювання у школі для дітей з вадами слуху – усіх не перелічити. Вміє педагог запалити в дитячих серцях іскорку любові до прекрасного. Як доказ – призові місця на всеукраїнських та світових конкурсах. Зокрема, учні Адама Федоровича брали участь у Світовому щорічному конкурсі дитячої творчості у Японії, там завоювали 5 золотих медалей, 4 срібних і 7 бронзових, а також гарно показали себе на Міжнародному конкурсі « Підводні фантазії» у Донецьку, понад 20 нагород отримали на Всеукраїнському конкурсі присвяченому вшануванню пам’яті поета Тараса Шевченка, на всеукраїнському конкурсі « Вижницька палітра» та «Золотий мольберт» у Львові, стали призерами у багатьох обласних конкурсах.
Художній світ сім’ї Михаликів дуже багатий, на їх картинах можна побачити засніжену стежку у лісі, плакучі верби над річкою, морське узбережжя, могутні Карпати і краєвиди княжого міста Володимира. А Віталій Михалик ще й навчав учнів мистецтву кераміки – глина вправно оживає у його руках. У всьому підтримує чоловіка дружина Ярослава, яка переконана, що якщо людина вірить у свої сили і йде до поставленої мети, то результат обов’язково буде. Своїх дітей ще з ранніх років вони учили малювати, особливо зворушливим було розписування великодніх яєць.
Характеризуючи основні мотиви і теми родинної творчості Адам Михалик сказав: « Наші пейзажні мотиви- це роздуми, відчуття, зачарування красою довкілля. В живописних полотнах ми прагнемо передати не так блискавиці своїх вражень, як душевні асоціації, що накопичуються впродовж тривалого часу. А любов до природи йде з дитинства». Справді природа дає натхнення багатьом митцям, тому розуміючи це, Михалики їздять на етюди на природу, яка дарує їм теми для творчості. Картини цієї сім’ї – особливі, адже вони наближають нас до природи, спонукають побачити її красу. Мудро сказав хтось з видатних письменників: « Щастя - це бути з природою, бачити її, розмовляти з нею». Кожна з робіт родини Михаликів – гармонійна: чи то міський краєвид, чи берізки вкриті осінньою позолотою, чи зелені луки з барвистими квітами. До кожної з них хочеться доторкнутися! А все тому, що у них вкладено частинку душі авторів , бо для них живопис – то не просто праця, а творчість, які тісно переплелися , бо ж за словами поета Максима Рильського « Ми працю любимо, що творчість перейшла, і музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила : троянди й виноград, прекрасне і корисне». Тож так і намагаються творити митці Михалики. Щоб приносити щастя і моральне задоволення усім оточуючим.
1 липня в історичному музеї імені О. Дверницького відбулася презентація їх родинної виставки, на якій були представлені 20 робіт. Привітати митців прийшли їх друзі, колеги, рідні, учні. Щирі слова сказала колега, художниця , викладач педколеджу Леся Мартинюк, народна майстриня Євгенія Ромащук, головний спеціаліст гуманітарного управління міськвиконкому Вікторія Решетило.
Студент Харківської академії культури Віталій Лєйко виконав на скрипці зворушливу мелодію композитора Е.Блоха, звучала поезія.
Ще довго не розходилися з музею люди, спілкувалися з митцями, оглядали картини, дякували. Бо кожен розумів, що художники Михалики вклали у роботи частинку свого серця і тому їх картини несуть енергію добра і любові, зігрівають людські душі.
Богдан Янович.
Коментарі