Чи можемо ми уявити своє життя без мистецтва? Адже саме по собі воно є віддзеркаленням нашого життя. Сомерсет Моем у своєму знаменитому романі підкреслив, що театр – це життя, яке відображує людський театр. Скульптуру називають душею, що застигла в образі людини. Пабло Пікассо дзеркалом природи назвав живопис, а художника порівняв з магом, який бачить іншу сторону задзеркалля, котре називається природою.
Коли споглядаєш картини Ігоря Мацюка, то дійсно відчуваєш, що потрапляєш в знайомий світ, але наче з іншого виміру. Відомий володимирський художник тонко сприймає навколишній світ і відображує його на своїх полотнах. Про мистецтво живопису він може говорити нескінченно, тому ще це тема невичерпна.
Ігор Миколайович Мацюк народився 25 січня 1970 року у Володимирі, навчався у школах №4 і № 5. Далі здобував освіту на художньо-графічному факультеті Одеського педагогічного інституту (нині – Південноукраїнський гуманітарний університет, а факультет – художній). Після закінчення вишу у 1993 році повернувся до рідного міста, педагогічну діяльність вчителем малювання розпочав на теренах школи №1. 17 січня 1994 року перейшов працювати у Володимир-Волинську художню школу і цього року відмічає 30-літній ювілей своєї роботи в цьому знаменитому навчально-мистецькому закладі. З великою любов’ю і вдячністю Ігор Миколайович згадує людей, з якими поряд працював і які стали для нього справжніми наставниками. Це Адам Федорович Михалик, Тетяна Василівна Мурзіна, Анатолій Григорович Теряткін, Микола Петрович Кравець, Анатолій Тарасович Дарчук та інші. Ці люди, на навчання до яких у художню школу в 1992 році привела Ігоря мама, стали для юного художника і взірцем майстерності, і натхненниками до творчості.
- Я вважаю, що кожна професія на землі є почесною. Але головне – це здібності та любов до своєї справи, - каже пан Ігор. – Як музиканту, так і художнику, і спортсмену потрібно мати природні задатки. Вчитель малювання має бути художником передусім. Найперше – це бути спеціалістом у своїй справі, а вже потім навчатися основ психології, педагогіки, методики та так далі, а не навпаки. Якщо людина, зокрема художник, не працює за своєю прямою спеціальністю, а звернути увагу на другорядному, то вона втрачає своє лице. Весь час слід тримати свою форму і підвищувати майстерність.
Малювати Ігор Мацюк став ще в ранньому дитинстві, розмальовував стіни будинку, за що не раз отримував на горіхи від батьків. Залюбки малював і в школі. Майстерність удосконалював у художній школі. Амплуа Ігоря Мацюка – це пейзажі, і не тільки природні, а й архітектурні, побутові, а також графіка. Також художник практикує абстракції, інтер’єрні картини. Однак останнім часом Ігор Миколайович знайшов для себе цікаву тему – це дружній шарж. Стимулом стало українське весілля, де художник не раз малював гумористичні портрети на замовлення гостей. Як художник-карикатурист, заявив про себе на банкетних урочистостях в інших містах Волині, на різноманітних фестивалях.
У нашій розмові з Ігорем Миколайовичем не могли обминути злободенну тему дня, у якій митці України зайняли гідну позицію: «Мистецтво - це також фронт».
- Безумовно, що мистецтво – це фронт. Я вже, наприклад, оформив понад 20 тубусів, які сьогодні розігруються на концертах, і кожна копійка іде на допомогу Збройним Силам України. На одному з концертів мій останній тубус пішов на 22 тисячі, - ділиться пан Ігор. - Проте не може не хвилювати той факт, що в нашій країні не стимулюється така діяльність місцевих митців. У нас навіть відсутня виставкова зала. У керівництво культурою на всіх рівнях, від столиці до найменшої провінції, залучені далекі від розуміння потреб і вимог цієї сфери люди, все зводиться до дешевого тіктокерства, показухи, дешевого самопіару... Кажуть, що в місті й районі багато митців, але ніхто не організовує їх роботи, не залучають належним чином творчих дітей. А будь-який організований захід принесе чималі кошти для нашого війська. Звичайно, не всі залишаться тут і не всі підуть воювати, але тому слід використовувати потенціал тих людей, які й тут можуть принести велику користь фронту. Їх завжди підтримають підприємці.
У лютому 2023 року через одну з мистецьких сторінок Ігор Мацюк познайомився з американською волонтеркою, колекціонером і великим другом України Діаною Канро. Ознайомившись з каталогом робіт володимирського митця, вона вирішила придбати 12 екземплярів для власної колекції, а також деякі з них виставити на аукціоні підтримки Української армії. «Ваше мистецтво отримала! Це навіть красивіше за фото! Дуже дякую за подарунок! Це зворушило моє серце і змусило заплакати. Нехай Бог благословить вас і вашу родину, а особливо – хай благословить і захистить Україну. Цього тижня зустрічаюся з власником галереї на острові Макінак, штат Мічиган. Вона допоможе продати мені ці картини» - з такими словами пані Канро звернулася до художника.
Відрадно, що творчість нашого художника високо оцінюють друзі із-за кордону і таким чином простягають нам руку допомоги. Отже, мистецький фронт діє. Мабуть, на разі найцікавішим з творів Ігоря Мацюка є тубус, на якому зображений обійнятий пожежею Кремль. Цей тубус і ще один, де зображені дитячі руки, були виставлені на аукціоні й принесли 33 тисячі гривень, що були призначені ЗСУ. Нині в «дорозі» ще 4 тубуси.
Кожна картина Ігоря Мацюка – це відкриття нового, подорож в минуле і бачення майбутнього. На живописних та графічних роботах вгадуються архітектурні ансамблі рідного Володимира, Києва, Львова, Цвіккау, Луцька. Загадковими здаються будівлі, якісь колись були окрасою міста, але вже залишилися лише в минулому. І наче потрапляєш в ту напівзабуту давнину, де було зовсім інше життя, яке бачиш тільки завдяки пензлю художника.
Ось на полотні – тихо тулиться до берегів покрита легкою кригою Луга, а на іншому – стелиться над сонною рікою передранковий туман і згадується дитинство від споглядання дерев’яного містка. Якими затишними видаються куточки рідного Володимира і його передмість! Здається, автору вдалося вловити одвічну єдність минулого і сучасного. І дійсно відчувається, що споглядач з іншого виміру бачить і Василівську церкву, і дзвіницю Київської Лаври, і костел Іакова та Анни.
Доброзичливістю і легким приємним гумором насичені обличчя героїв дружніх шаржів Ігоря Мацюка. В цих обличчях легко впізнати відомих у Володимирі людей і стільки доброти, і відвертості в цих милих поглядах, що й не віриться: як же це так? Адже часто доводиться бачити цих людей досить серйозними та строгими.
Володимирчани добре знають Ігоря Миколайовича Мацюка як громадського діяча. В недалекому минулому він чотири каденції (19998-2004, 2008-2012, 2012-2016, 2016-2020) був депутатом Володимир-Волинської міської ради. Також з 2002 по 2013 рр. очолював міськрайонну організацію Народного Руху України. Отож, добре розуміється в ситуації, що склалася і в країні, і в місті, розуміє запити громади. Однак погляд на проблеми в Ігоря Миколайовича неоднозначні, як в більшості людей. Художник вважає, що не можна зациклюватися лише на одній проблемі. Слід аналізувати всі ситуації та вдумливо до них підходити. Нині пан Мацюк за його ж власними словами взяв канікули від громадської діяльності, але це не означає, що відсторонився зовсім.
- Я обов’язково повернусь, - обіцяє Ігор Миколайович. – Справ попереду багато, а тому я повернусь.
Антоніна Булавіна,
м. Володимир
Коментарі