Одна з гарних вулиць міста Володимира має ім'я Ніла Хасевича.
Якою була життєва дорога цього чоловіка?
Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року у селі Дюксин Рівненської області. Його батько - Антон Хасевич - служив псаломщиком в церкві. Мама звалася Феодотія. Окрім нього, в сім'ї було ще два сини – Анатолій і Федір, які стали священниками. Родина жила бідно. Анатолія вбили поляки у 1943 році, Федір був репресований радянською владою і помер в тюрмі у Сибіру.
Доля не балувала і Ніла, коли він мав 14 років, разом з мамою ішов неподалік залізничної колії та потрапив під поїзд: мама загинула на місці, а хлопець втратив ногу. Молодий чоловік не скорився важкій долі, сам зробив собі протез і мужньо йшов до поставленої мети – здобути освіту. Навчався у духовній семінарії, вчився іконопису, згодом закінчив Рівненську гімназію. Вищу освіту здобув у Варшавській академії мистецтв. Навчаючись у Варшаві, Ніл став учасником українського мистецького гуртка «Спокій». До цього гуртка входив також художник з Володимира Микола Букатевич. Хоча Ніл дуже бідував матеріально, але мав величезне бажання вчитися і самовдосконалюватися. Ось як сказав про нього один з товаришів студентських років: «…Невеликого росту, бідно одягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев'яна… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…»
Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року — портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.
Поступово він переходить від олійного живопису до графіки та починає займатися гравюрами, а саме — дереворитами (дереворізами).
На початку 1930-х років Ніл Хасевич виставляється в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анжелеса. У 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там же виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Цього ж року в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями.
Хасевич був успішним митцем і міг спокійно жити з цього. Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання.
Був особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху.
З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.
З того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування, постійна небезпека. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл Антонович був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. Також Ніл Хасевич малював бофони (облігації, гроші), які повстанці міняли на харчі у місцевого населення. У своїх художніх творах наш талановитий земляк гостро критикував сталінський режим, репресії, голодомор, колективізацію. Кажуть, що наказ про ліквідацію Хасевича видав сам Йосип Сталін. У 1951 році була створена спеціальна група КДБ, яку очолив капітан Борис Стекляр. Ця група зайнялася пошуком Хасевича з метою його знищення. Героя було знищено у криївці поблизу хутора Сухівці на Рівненщині. За іншою версією він, разом з двома побратимами застрілився, аби не здатися живими в руки ворога. Досі ніхто не знає, де поховані його останки, адже тіло повстанця-художника кегебісти вивезли у невідомому напрямку. На місці його загибелі встановлено пам'ятний хрест. У 1947 році загинула його кохана жінка, яка була зв'язковою УПА поблизу Луцька.
Хасевич був нагороджений Хрестом Бойової Заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Йому належать мудрі слова: «Поки буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива».
Справді, Ніл Хасевич був щирим патріотом, сильною духом людиною, його подвиг вражає і гідний поваги.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького
Коментарі