У фондовій колекції історичного музею у Володимирі зберігаються невеликі картини із зображенням чудової природи волинського Прибужжя. На них можна побачити мальовничі берізки, хатини, тварин, квіти, людей, гарні галявини. Усі ці роботи належать пензлю талановитого самобутнього художника Володимира Караваєва, який народився і проживав у селі Кречів Іваничівського району.
Рід Караваєвих мав дворянське походження і походив з Волзького краю у Росії.
У 1858 році полковник Олександр Караваєв був призначений головою Волинського кримінального суду. Наша волинська земля йому дуже сподобалася і він вирішив осісти тут назавжди разом зі своєю сім’єю. У минулому Караваєви займалися торгівлею, були знаними купцями. Володимир Опанасович Караваєв( двоюрідний брат Олександра) був відомим лікарем у галузі офтальмології, травматології і отоларингології. Його іменем названий приміський вокзал Караваєві дачі поблизу Києва.
За відмінну службу полковник Олександр Караваєв отримав маєток із землями, луками і лісами( понад 300 гектарів) між селами Кречів і Мовників Іваничівського району. Він мав трьох синів, один із них, Федір, став батьком відомого художника Володимира Караваєва. Федір Караваєв мав 4 дітей – синів Миколу і Володимира, доньок Лізу і Марусю. Він у 45 років залишився вдівцем, за нього вийшла заміж 25 річна вчителька Надія Малевич – смілива жінка, яка попрощалася із вчительською кар’єрою і взяла на себе клопіт піклуватися за чоловікових дітей і велике господарство. Федір і Надія обвінчалися у Василівській церкві у Володимирі, а вінчав їх відомий священик Даміан Герштанський. Надія народила чоловікові ще трьох дітей – Олю, Бориса і Євгена , а ще ж були діти від попереднього шлюбу, тож сім’я була великою.
У 1914 році розпочалася Перша Світова війна і Караваєви, як і багато інших людей, були евакуйовані на Житомирщину.
Володимир Караваєв закохався у наймичку Фросю, перед евакуацією у них народився хлопчик. Тож на Житомирщину вирушили з немовлям на руках. Згодом народилася донечка, але молода дружина утекла з товаришем чоловіка. Художник залишився з двома дітьми на руках. Як на лихо, синок Сашко помер.
По війні повернулися додому, у Кречів. Володимир одружився вдруге із Дарією Герасимчук, яка працювала медичкою. У них народилося двоє дітей – сини Всеволод і Ростислав. Підростала донечка Марійка від першого шлюбу.
Стали будувати новий дім. Місце для нової садиби було вибране дуже гарне. Мальовничий гайок, де переважали дуби, липи, берези. Острівець довкола обмивався рівчаком, через який у бік лугу пролягав місточок. Від нього і вела стежка до садиби. Цей краєвид не випадково припав до душі Володимиру. Він кохався у малярстві і мріяв цю чарівну природу оживити на полотні. На жаль, задуми довелося відкласти. Дружина була байдужою до його творчості, та й доводилося обробляти 50 гектарів землі. Інколи не було часу, щоб і поїсти. З приходом радянської влади землю віддав колгоспу, а від заслання врятував брат дружини, котрий був членом Комуністичної партії Західної України.
У пекельному вогні Другої світової війни побували обидва сини художника, але їм вдалося вижити.
Життя Володимира Караваєва було не простим. Навчався у Грубешівській гімназії, потім батько відправив сина до Києва. Хотів щоб він вивчився на священика, але Володимир вступив до Академії мистецтв. Через нещасливе кохання, не закінчив навчання. Дещо творив у молодості, але з початком Першої Світової війни, коли евакуювалися, роботи заховав у вуликах. Їх знайшли і знищили російські солдати.
Лише на схилі літ вдалося приділити більше часу улюбленій справі – малюванню. Мав декількох учнів. Художній світ самобутнього художника Володимира Караваєва яскравий і оригінальний. Здебільшого на своїх картинах він зображував природу, улюблені берізки, сільські краєвиди , квіти, тварин, людей праці, матерів і дітей, тобто життя таким, яким воно є, без прикрас.
Через те, що він малював життя простого народу, заслужив від нього повагу і шану.
Митець прагнув творити усе своє життя, до останнього подиху. Одна з його робіт і називається « Мертвий художник».
Володимир Караваєв, як і його однолітки, прожив не просте життя: на його віку було дві світових війни, розкуркулення, особисті сімейні драми, але, попри все, він намагався творити і залишити по собі слід. Прожив 89 років. Його виставки відбувалися навіть і в Києві.
Найбільша колекція робіт Володимира Караваєва зберігається в історичному музеї міста Володимира – 57 етюдів, є його твори у музеях Нововолинська і Луцька, у приватних колекціях, в домівках рідних і односільчан.
У 2008 році велика виставка робіт Караваєва експонувалася в історичному музеї міста Володимира, на ній були присутні онука Віра і правнучка Людмила, які бережуть творче надбання свого талановитого дідуся і прадідуся.
Володимир Караваєв дружив із знаним нашим земляком, істориком Олександром Цинкаловським. Видатний археолог часто гостював у Кречеві.
Життєвий шлях самобутнього художника Володимира Караваєва є підтвердженням думки, що часто талановиті люди, за висловом давніх римлян, ідуть до зірок крізь терни.
Бо все добре і варте уваги народжується у боротьбі і у важкій праці.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі