«Працювати з дітьми – це насамперед вміти чути їхні маленькі душі»

Публікації

«Працювати з дітьми – це насамперед вміти чути їхні маленькі душі»
«Працювати з дітьми – це насамперед вміти чути їхні маленькі душі»

Вважає вихователька старшої групи «Веснянка» комунального закладу «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №8 «Вишиванка» Надія Марчак.

Вихователь дитячого закладу – це не просто педагог, який працює з маленькими дітками. Саме діти сприймають його в різних іпостасях. Це для них і казкова фея, і мудра чарівниця-наставниця, і добра та водночас вимоглива вчителька. Та найчастіше це просто друга мама: так, не така, як рідна, але так само турботлива, терпляча, відповідальна за долю дитини, за її здоров’я, життя і майбутнє. Вихователі, як і вчителі, залишаються в пам’яті дітей назавжди. 
Надія Петрівна Марчак, вихователька старшої групи «Веснянка» ЗДО №8 «Вишиванка», усе своє життя присвятила діткам. Уродженка Старовижівського району, вона після закінчення у 1976 році Володимир-Волинського педагогічного училища працювала в різних дитячих садках, а трудову діяльність розпочала на Кіровоградщині. Затим повернулася на рідну Волинь у Володимир-Волинський. 17 років працює у «Вишиванці». Захоплена і своєю нелегкою роботою, і чудовим колективом, і дітками та їхніми батьками.
- Основною рисою вихователя дитячого дошкільного закладу є любов до дітей. Працювати з дітьми – це насамперед вміти почути їхні маленькі душі. А душа дитини – особливий світ, світ, який потрібно постійно осягати. Це завжди цікаво для вихователя. Приємно спостерігати, як діти ростуть, розвиваються, як формуються їхні погляди. Уже в старших групах у дітей виявляються ознаки певних здібностей, вимальовуються мрії щодо майбутньої професії, адже вихованці старшої групи – це випускники. Ми повинні націлювати їх на подальший етап у житті – навчання в школі. Потрібно вже привчати їх до самостійності, до дисципліни, до відповідальності. А це не так просто. У дитячому колективі не буває без конфліктів, і тут важливо знайти правильний підхід до кожної дитини, допомогти їй зрозуміти власну правоту чи помилку. У жодному разі не можна виявляти несправедливість, упередженість чи симпатію, - ділиться Надія Петрівна. 
Пані Надія відверто каже про те, що в порівнянні з минулими роками, коли вона тільки починала свій трудовий шлях, нині працювати стало складніше, але й одночасно набагато цікавіше. Упроваджені нові виховні та навчальні технології, що дає можливість педагогам ефективніше проводити заняття, зацікавлювати дітей, виявляти їхні здібності. Сучасні малята більш рухливі, люблять прогулянки, ігри на свіжому повітрі, а в закритому приміщенні надають перевагу ліпленню, малюванню, аплікаціям. 
Захопливим є для дітей і навчання. Улюблений вид занять – робота з паличками Кюізенера, суть якої полягає в тому, що номер палички відповідає її довжині. Таким чином дітки легше і швидше засвоюють цифри та склад числа. 
У групі «Веснянка», з якою працює Надія Петрівна, впроваджена нова технологія з кругами Еймера. Згідно з нею, діти знаходять спільні властивості різних груп предметів, розвивають логічне й аналітичне мислення, роблять свої висновки.
- Слід сказати, що сучасні діти досить швидко сприймають інформацію. Вони вчаться оцінювати життєві обставини, - продовжує Надія Петрівна. – Мені особливо запам’яталося одне заняття. Ми грали в навчальну гру «Квітка-самоцвітка». Діти брали пелюстки і озвучували свої бажання. Це було в той час, коли почалися трагічні події на сході України. П’ятирічна дівчинка висловила бажання, щоб якнайшвидше закінчилася війна. А один хлопчик, у якого розлучилися батьки, пристрасно бажав, щоб тато і мама знову жили разом. Хіба це не зворушливо почути від таких маленьких дітей?
У групі діє екран настрою, на якому діти різними смайликами позначають свій настрій. Це дає можливість вихователеві внести певні корективи у план роботи, щоб допомогти дитині підняти настрій і налаштуватися на приємні взаємини з іншими. В арсеналі педагога незамінними є бесіди, що відповідають дитячій психології, рольові ігри «Лікарня. Аптека. Магазин» тощо. Та все ж мрією і педагогічного колективу, і батьків залишається придбання нового програмового матеріалу, іграшок, забезпечення комп’ютерами, як цього вимагає програма. Це все має бути придбане за рахунок держави.
За багато років роботи Надія Петрівна виростила і виховала чимало дітей. Звичайно, більшість із них пам’ятають свою виховательку.
- Хто пам’ятає, а хто проходить мимо, сухо вітаючись. Це життя. Тут ображатися не можна, - посміхається пані Надія. – Головне, що всі вони виросли хорошими людьми, знайшли своє місце, реалізували покликання. Уже поруч зі мною в закладі працює моя колишня вихованка. 
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: