«Оксана дуже любила квіти, особливо білі ромашки і троянди»

Публікації

«Оксана дуже любила квіти, особливо білі ромашки і троянди»
«Оксана дуже любила квіти, особливо білі ромашки і троянди»

Щоб розповісти про свою загиблу в смертельній ДТП дружину, а також покласти край домислам, Дмитро Віданов зустрівся із кореспонденткою «Міста вечірнього».
“Через два дні ми мали відсвяткувати 10-річчя шлюбу”
16 жовтня цього року трапилася трагічна подія, яка приголомшила не тільки жителів Володимирщини, а й усієї України. Унаслідок страшної автотрощі біля магазину «Берізка» на вулиці Зимнівській загинула 28-річна Оксана Віданова, мама трьох дітей. Не впоравшись із керуванням, загинув і водій автомобіля Віталій Литвинюк. 
Як завжди, трагедія обросла різними домислами, адже людям, на жаль, властиво бачити все так, як їм хочеться. Навіть вік і стать діток у сім’ї  Віданових тлумачили по-своєму, чим відверто дратували Дмитра, який ще не опам’ятався від удару. Саме тому він погодився на зустріч із нами. 
Дмитро Віданов прийшов не сам, а із середнім сином Нікітою, другокласником. Присутність дитини, яка втратила матусю, спочатку збентежила нас, але Нікіта поводився спокійно, уважно прислухався до розмови дорослих, а потім і сам відповідав на запитання. Розмову із Дмитром розпочали з питання, як же все трапилося.
- Ніщо не віщувало страшної біди, - розповів Дмитро. – Того фатального дня я повернувся з роботи. Була приблизно 1-а година дня. Оксана зібралася в магазин, щоб купити памперси. Я сказав, що сходжу потім сам, але вона настояла на своєму. Через декілька хвилин мені зателефонувала сусідка і сказала, що в обійстя мого діда врізалася машина і зламала дерево та огорожу. Я відразу побіг туди. Там уже було багато людей, поліція, але швидкої я вже не застав. Гомоніли про те, що автівка збила жінку. Я став шукати Оксану і раптом побачив її взуття та червоний пакет. Я все зрозумів… У Оксани ще билося серце, коли її відвезли до реанімації, та врятувати не змогли.
Скупі чоловічі сльози змушують Дмитра на деякий час замовчати. Тихо і тужно шумлять осінні дерева у сквері, в якому розмовляємо. 
Дмитро і Оксана познайомилися в Києві в 2011 році. Обоє працювали в столиці. Оксана родом із Білогірського району Хмельницької області. Молоді люди покохали одне одного, створили сім’ю, вирішили жити у Володимирі-Волинському. У подружжя народилося трійко синів: Данилко, Нікіта і Артемко. Данило нині навчається у 3-му класі, а Нікіта – у 2-му. Обоє відвідують школу №5. 10-місячного Артемка довелося віддати на виховання бабусі – матері Оксани.
- На прохання тещі я поховав Оксану в її рідному краї, хоч зараз сумніваюся, чи правильно вчинив, адже підростають діти і навряд чи зможуть часто відвідувати могилу мами. Але сина віддати батькам дружини змусили обставини. Я мушу працювати, і з трьома дітьми буде важко. Та коли Артемко досягне віку, щоб його можна було оформити в садок, я неодмінно заберу сина. Він має рости зі своїми братиками. Вони за цей час підростуть, дбатимуть про нього, - ділиться пан Дмитро.
Ще зовсім молода і дуже вродлива Оксана Віданова уособлювала в собі одвічний ідеал української жінки: ніжна і турботлива дружина, любляча і дбайлива матуся. Родина для неї і Дмитра була сенсом життя. Вони намагалися якнайчастіше бути разом: гуляли з дітьми біля Луги, їздили до лісу по гриби та на пікніки. 
- Вона дуже любила квіти, особливо білі ромашки та троянди. Це були її улюблені квіти. 18 жовтня ми мали відзначити 10-річчя подружнього життя і я хотів подарувати їй такі квіти,  - зітхає Дмитро. 
Наважуюсь запитати в чоловіка, як він сказав діткам про те, що мами вже немає. У відповідь чую:
- Ось так і сказав… А що я міг сказати?
Із дозволу тата звертаюся до Нікіти, який терпляче прислухався до розмови, розпитую, як він навчається в школі, чи допомагає татові.
- Школу я дуже люблю, бо там у мене багато друзів, - щиро каже хлопчик. – Татові ми також допомагаємо, прибираємо в кімнатах, заправляємо ліжка. Тато дуже смачно готує. 
Слухаючи ці слова, мимоволі думаю про те, що хлопчик по-своєму ще розуміє життя, по-дитячому сприймає трагедію, яка сталася. Тендітна і чутлива дитяча душа ще не в силі збагнути весь біль і гіркоту непоправної втрати. Для Данилка та Нікіти люба мама ще поруч, ще ходить із ними на прогулянки, допомагає робити уроки, випікає ласощі. І є поруч тато, мужній, сильний, який не дасть своїм синочкам зігнутися від горя, подбає, виростить, порадить, підтримає.
Усім бажаючим допомогти родині Віданових повідомляємо особистий рахунок Дмитра Віданова: 51 68 75 54 59 07 59 05.
У загиблого водія залишилось також трійко дітей
Звичайно, Віталій Литвинюк, який спричинив жахливу аварію, і думки не допускав про те, щоб убити людину. Він керувався якимись своїми, не збагненними для нас правилами, що привели до трагедії, і цим сам підписав собі смертний вирок. 
Тих, що відійшли, уже неможливо повернути. Вони не відчувають ні болю, ні страждань, ні докорів совісті. Увесь біль втрат у серцях живих… І в сім’ї загиблого Віталія Литвинюка троє дітей. Без батька залишилися 20-річна донька та двоє синів віком 13-ти і 6-ти років. Старшому 13-річному сину довелось побачити моторошну трагедію на власні очі, адже перебував поряд з Віталієм у момент ДТП.  Від удару водія викинуло з автомобіля, “Mercedes” в’їхав в огорожу приватного будинку, але дитина не постраждала. Водія поховали в один день з Оксаною, 18 жовтня. Дітям, як одним, так і другим, потрібні підтримка та розуміння.
Відгукніться, люди добрі! Поспішаймо робити добро!
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: