«Моя Людочка прийшла»

Публікації

Людмила Бобін з підопічною Ганною Морозовою.
Людмила Бобін з підопічною Ганною Морозовою.

Такими словами зустрічають соціальну робітницю терцентру Людмилу Бобін її підопічні, які не перестають висловлювати жінці вдячність за турботу, виконану на совість роботу і щире слово.

Людмила Миколаївна уже майже три десятиріччя обіймає посаду соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста. 20-річною дівчиною вона прийшла на цю роботу й не змінила її впродовж такого значного проміжку часу. 
- Мріяла працювати в культурній сфері, а велінням долі працюю у сфері соціального обслуговування, - каже жінка. 
Родом вона із села Красностав. Після закінчення школи навчалася в училищі культури у Луцьку. Згодом працювала за спеціальністю. Колиі вийшла заміж і молода сім’я оселилася у Володимирі-Волинському, де й проживають нині. Жінка почала працювати соціальним робітником у терцентрі. Із перших днів своєї діяльності й досі до роботи ставиться відповідально, адже розуміє, наскільки це важлива справа і навіть, можливо, це місія – піклуватися про інших, допомагати людям на схилі літ. Своїм чуйним та уважним ставленням до підопічних, високою виконавською дисципліною, сумлінністю й працьовитістю соціальний робітник здобула повагу та любов людей, якими опікується. Вони завжди з нетерпінням чекають її, а коли жінка з’являється на порозі, кажуть: «Моя Людочка прийшла». І найвищою похвалою за нелегку працю для Людмили Миколаївни є слова, які вона чує від своїх підопічних: «Дякую Богу, що ви є». 
Під опікою Людмили Бобін зараз восьмеро осіб. У залежності від потреб кожного, стану здоров’я та фізичних можливостей (групи рухової активності), їх відвідує згідно із складеним графіком: когось двічі на тиждень, когось три рази, а чоловіка - інваліда війни – 5 днів на тиждень. Це одинокі пенсіонери та люди, що живуть самі – окремо від дітей, які уже теж досягли пенсійного віку. 
Коло обов’язків пані Людмили досить велике. Вона повинна робити необхідні покупки, варити їсти, прати одяг, купати стареньких, прибирати в їхніх оселях. Робота не з легких, вимагає індивідуального підходу до кожного. Але, як зізнається жінка, часто її підопічні потребують не лише допомоги по господарству, а й щирого слова. Вони чекають соціальну робітницю, щоб розповісти про те, як минув їхній день, поділитися своїми тривогами чи радощами, отримати від неї підтримку. І хоч часу на душевну розмову за чашечкою чаю зовсім немає, та щире спілкування відбувається тоді, коли Людмила Миколаївна працює. Таким чином у виділений час їй удається встигнути надати і фізичну, і моральну допомогу стареньким. Особливої уваги та піклування підопічні почали потребувати, коли всесвітня пандемія коронавірусу змінила звичне життя суспільства. Із початком карантину кожен хвилювався за своє здоров’я та безпеку, тому максимально обмежив коло спілкування. А люди похилого віку, які опинилися у зоні ризику, досить стресово цей період пережили.
Зі своїми підопічними пані Людмила постійно на зв’язку. Часто телефонує до них увечері, щоб дізнатися, як вони себе почувають, та обговорити об’єм робіт на час, коли завітає до них з візитом.    
Серед підопічних пані Людмили є жінка, якою вона опікується понад 20 років. 
- Ми з нею уже давно як рідні, - каже Людмила Миколаївна і додає, що до усіх людей, про яких піклується, ставиться з однаковою повагою. 
Буває, доводиться підміняти когось із колег, якщо їх із колії вибивають сімейні обставини чи стан здоров’я. Тоді пані Людмила відвідує їхніх підопічних та надає їм допомогу. Каже, доводиться всюди встигати, адже розуміє, що її як помічника у справах із нетерпінням чекають.
Жінка розповідає, що у неї хороший та дружний колектив. Із Ніною Стрилюк та Ольгою Синюк працюють разом уже не один десяток років. Є й молоді працівниці, які нещодавно прийшли на роботу та влилися у велику родину соціальних робітників Володимир-Волинської об’єднаної громади. 
Праця соціального робітника непроста, і вона така важлива, адже допомога іншим, піклування, підтримка – це найцінніше, чим ми можемо поділитися з ближніми.   
Людмила Миколаївна дбає, щоб у великі свята та дні народження люди, якими вона опікується, не були самі. Вона старається їх привітати, порадувати тортиком. Зізнається, що дуже любить куховарити та займатися випічкою. А щороку на Великдень жінка обов’язково пече паски. Ними пригощає не лише свою рідню, а й кожного підопічного, даруючи їм частинку свого тепла та уваги.
Валентина Тиненська, м.Володимир-Волинський
 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: