Кожен з мікрорайонів Володимира-Волинського має свої цікаві споруди і пам’ятки, які переносять нас, наче машина часу, у давно минулі роки.
На розі вулиць Устилузької і Драгоманова розташований монумент періоду Другої світової війни, а саме танк Т-34. Його було встановлено у 1981 році до 40-річчя від початку нападу нацистів на наш край. У нинішньому році виповнюється 40 років від того часу, як він був розміщений у Володимирі.
Не всім відомо, що то не просто пам’ятник, а він встановлений для вшанування пам’яті воїнів 41-ої танкової дивізії, яка у 1941 році дислокувалася у Володимирі-Волинському. Ця дивізія має коротку історію, бо функціонувала недовго, але її воїни зробили свій внесок у перемогу над нацизмом. Дивізія сформувалася у 1941 році на базі 36 і 38 танкових бригад у м.Володимирі-Волинському, який належав до Київського військового округу.
Станом на 22 червня 1941 року (початок німецько-радянської війни) ця дивізія, яка розташовувалася у Володимирі-Волинському, мала у своєму розпорядженні 415 танків. 22 червня о 4-ій годині ранку дивізія була обстріляна дальнім артилерійським вогнем. Із 23 липня по 5 серпня 1941 року згадане військове формування брало участь у кровопролитних боях поблизу міста Коростень.
Під Дубном дивізія знищила значні військові угрупування ворожої армії. Військові 41-ої танкової дивізії брали участь у битві під Чорнобилем, а згодом її залишки відійшли за Дніпро. На основі дивізії була створена 143 танкова бригада. Командувачами дивізії були Петро Павлов і Микола Уколов, згодом – Михайло Баликов.
Зауважимо, що сам танк Т-34, який знаходиться на постаменті, – це радянський середній танк періоду ІІ Світової війни, який випускався з 1940 року. Був дуже популярним під час цієї війни. Розроблений він танковим відділом Харківського заводу №183 під керівництвом Михайла Кошкіна. Успішність проєкту була зумовлена застосуванням новітнього високоекономічного дизельного двигуна. Танк міг розвивати швидкість до 54 км за годину. Екіпаж цієї машини складався з чотирьох осіб, важив танк 26.8 тонни.
Т-34 міг вражати броню противника на відстані до 1500 метрів. Згодом у ньому вмонтували радіостанцію для зв’язку. Цей танк був дуже мобільним, міг долати різні перешкоди, тому завдяки його використанню було здобуто багато перемог у битвах ІІ Світової війни, зокрема у Вісло-Одерській наступальній операції.
У 1981 році в Радянському Союзі згадували події 40-річної давнини – початок німецько-радянської війни. З цією метою у різних містах і селах проводилися пам’ятні заходи. До Володимира-Волинського прибули ветерани 41-ої танкової дивізії, які колись одними з перших зустріли у Володимирі фашистський напад, адже наше місто – неподалік кордону з Польщею, звідки і відбувалося нашестя агресора.
Місце, де нині стоїть танк у Володимирі, дуже пам’ятне і для моєї сім’ї. У 50-70-х роках 20 ст. там розташовувалася невеличка хатина. У ній жили мої бабуся і дідусь зі своїми сином і доньками. Там минуло дитинство моєї мами – Марії Іванівни (на фото).
Дідусь Іван і бабуся Стефа Гись були переселенцями з Холмщини, зазнали, як і інші пів мільйона депортованих українців, жахіть війни, страждання від примусового переселення, але вистояли, працювали, щоб заробити на шматок хліба для своїх дітей. Навіть на тій невеличкій ділянці землі бабуся Стефа Петрівна обробляла город, вирощувала виноград і яблука, розводила кіз і курочок, дідусь займався голубами. Прості українці завжди були працьовитими, намагалися своєю добросовісною працею заробити на життя для своїх родин.
У наш час багато говорять про декомунізацію, звучать різні пропозиції, мовляв, такі монументи вже не актуальні. На мою думку, такі монументи слід зберегти, адже вони наочно розповідають дітям і молоді про минуле нашого краю, про страшну ІІ Світову війну і її сумні уроки. Тим більше, що українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, чимало героїв, нагороджених у тій війні орденами і медалями, були українцями. Та й танк створили на українській землі – у Харкові. Цей пам’ятник можна використовувати для військово-патріотичного виховання молоді.
У ті далекі від нас роки Другої світової війни молоді люди гинули не за Сталіна та інших вождів, а за свою рідну землю, за Батьківщину. Як і продовжують вони гинути і в наш час у війні на сході України…
Історію не можна переписати на свій лад, її слід вивчати і виносити з неї уроки, бо кожна історична епоха має щось, що потрібно досліджувати.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі