Про діяльність відділення соціальної допомоги вдома територіального центру, обов’язки керівника та працівників, радощі та труднощі у їхній повсякденній роботі розповідає завідувачка Галина Локтіонова.
У соціальних робітників день розписаний погодинно. Вони впродовж п’яти днів на тиждень згідно з графіком відвідують одержувачів соцпослуг, виконують усю необхідну роботу щодо догляду за ними та для забезпечення належних умов їхнього проживання. А ця така важлива, самовіддана, часто фізично та морально виснажлива праця досі недооцінена суспільством. Можливо, тому, що достатньо не висвітлена й не показана. Газета вирішила цю несправедливість виправити й розповісти, із чим стикаються у своїй роботі тендітні жінки, які надають нужденним допомогу вдома.
Окрім зворушливих історій про те, як життя, можна сказати, поріднило абсолютно чужих людей різних вікових груп, ми почули від працівників відділення й про інший бік їхньої роботи, про прикрі випадки, які, на жаль, не можемо висвітлити в повному обсязі, адже докладено чимало зусиль для того, щоб досягнути порозуміння і компромісів. Бо ж соціальні робітники прагнуть не концентруватися на негативі, намагаються зрозуміти кожного, знайти підхід до людей зі скуйовдженими власною безвідповідальністю долями, до підопічних із дуже складними характерами і тих, із ким інколи буває важко через особливості поведінки, яку провокують вікові процеси.
30 соцробітників відділення соціальної допомоги вдома опікуються 262 особами
Галина Локтіонова впродовж десяти років (із моменту створення) очолює відділення соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Володимир-Волинської громади. У відділенні під її керівництвом нині трудиться 30 соціальних робітників: 25 опікуються володимирчанами, які потребують сторонньої допомоги, а 5 працюють на території колишньої Зарічанської громади (2 – у Заріччі, по одному в Дігтеві, Ласкові та Суходолах). Серед підлеглих Галини Михайлівни – працівниці, які майже тридцять років своєї трудової діяльності присвятили догляду за іншими: Людмила Бобін, Ніна Стрилюк та Ольга Синюк. Значна частина колективу понад десятиріччя опікується старенькими. А є й такі, які влилися у колектив відносно нещодавно і теж сумлінно виконують свої обов’язки, серед них Наталія Новосад, Валентина Бобер. Праця соціальних робітників – нелегка, хоча така важлива. Вона під силу не усім. Як каже пані Галина, часто молодь не надто хоче виконувати весь спектр обов’язків, які лягають на плечі людей цієї професії, тому у відділенні працюють в основному жінки середнього віку – справжні господині, які мають свої сім’ї та уже досвідчені у побутових справах, не бояться хатньої роботи, уміють ладнати з іншими, розуміють свою відповідальність і щиро прагнуть допомагати тим, хто цього так потребує.
Соціальні робітники опікуються 262 особами, із них 36 мешкають у селах громади. Це одинокі пенсіонери, люди з інвалідністю, які досягли 18-річного віку, хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги.
У залежності від потреб кожного, стану здоров’я та фізичних можливостей (групи рухової активності) в індивідуальному порядку відповідно до наявної спеціальної шкали визначається періодичність відвідування соціальним робітником, перелік та обсяг робіт, які він виконує.
Якщо людина відноситься до умовної першої групи рухової активності, тобто здатна вийти на вулицю, може самостійно купатися (або під наглядом соціального робітника) чи дещо собі приготувати з їжі, то працівниця відділення навідує її двічі на тиждень і виконує обумовлену роботу впродовж години-півтори. Підопічні відділення, у яких фізичний стан середньої важкості (тобто їм непросто дається кожен крок, вони не виходять із дому), потребують допомоги соціального робітника 3-4 рази на тиждень по півтори-дві години. Є люди, які відносяться до умовної третьої групи, це ті, хто пересувається на інвалідних візках або лежачі хворі. Зрозуміло, що їм потрібен мало не цілодобовий догляд. У відділення для постійного проживання терцентру вони не погоджуються переселятися, бо не хочуть покидати свою домівку. До таких людей соцробітниця приходить щодня, окрім вихідних. Доглядають за ними також рідні, сусіди, знайомі.
Спектр обов’язків працівниць відділення – чималий
За словами Галини Михайлівни, кожна соцробітниця надає допомогу 5-6 людям, які цього потребують. У її обов’язки входить придбання продуктів для підопічних. Інколи ті просять купувати товари не в магазині, що біля дому, а там, де ціни нижчі, або ж «замовляють» продукцію конкретного виробника – саме таку, яка їм смакує найбільше. У кожного ж свої уподобання чи наявні рекомендації лікарів щодо харчування, тому інколи працівниці навіть їздять на закупи на гуртівні чи ринок. Подібна ситуація і з ліками: деякі потрібно взяти за рецептом в аптеці, що має договір з НСЗУ, а якісь продаються в іншій.
Допомагають соцпрацівниці своїм підопічним і з приготуванням їжі. Деяким достатньо лише, наприклад, начистити картоплі, комусь потрібно зварити та подати, а «найважчих» годують. Згідно з графіком, відбувається купання підопічних.
Здійснюють працівниці відділення також прибирання в оселях людей, які самі не можуть цього зробити. Раз на тиждень проводять вологе прибирання, а косметичне – за необхідності. Двічі на рік миють вікна. Також соцробітниця пере одяг, а з пранням постільної білизни, тюлів та штор просить допомогти сусідів чи рідних, якщо в домі немає пральної машини. Допомагає поратися на присадибній ділянці (площею до 2 соток): копати, сіяти-садити, полоти, збирати врожай.
Якщо у людини виникають проблеми зі здоров’ям, то працівниця відділення відводить у лікарню або ж викликає швидку чи консультується із сімейним лікарем.
Соціальні робітниці часто стають для підопічних близькими людьми, із якими ті діляться своїми негараздами і радісними звістками, розповідають історії з життя (деякі навіть не один десяток разів). Вони завжди вислухають, порадять і розрадять, бо мають повагу до їхнього віку. Для цих жінок робота – щось більше, ніж чітко окреслений перелік обов’язків. Вони залюбки вітають своїх підопічних зі святами, створюють маленьке свято й у день народження. Тих, хто святкує 90-, 95- чи 100-річний ювілей, вітати з подарунками їде також очільниця відділення та інші працівники терцентру.
Соціальні робітниці зазвичай піклуються про людей, які живуть у певній частині міста. Таким чином вони витрачають менше часу та сил на дорогу до одержувачів соцпослуг. Але трапляються випадки, коли хтось із підопічних соцробітника переходить у відділення для постійного проживання, чи покидає цей світ, а натомість потребує опіки інша людина, яка живе в іншому районі Володимира-Волинського. Тоді складають графік відвідувань з урахуванням такої обставини.
Як поінформувала Галина Михайлівна, деякі соціальні робітниці забезпечені велосипедами. 2019 року з міського бюджету були виділені кошти на придбання двоколісного транспорту для усіх, хто цього потребував. Крім того, раніше міська влада виділяла проїзні квитки працівникам відділення на деякі рейси у віддалені частини міста (за домовленістю з перевізниками).
Підопічні відділення – люди з різними характерами, поглядами, світосприйняттям
Кожен з підопічних відділення – це цілий всесвіт. У них свій життєвий досвід, погляди, проблеми. А ще – роками налагоджений побут: усе так, як вони звикли, як їм зручно. Часто люди хочуть, щоб робота виконувалася певним чином, страви готувалися за їхніми рецептами, і соцробітниці до цього прислуховуються. Не варто забувати й про особливості характерів. Інколи з літніми людьми буває ой як нелегко. Є один підопічний, якого потрібно навіть брити, хоч він цілком може з цим справитися й сам, просто не вважає за потрібне дбати про охайний зовнішній вигляд. Хтось може пакостити, щоб привернути увагу, а є й такі люди, які звикли жити у безладі та постійно доводять свій дім до такого стану, що там ніде стати.
Багато хто дякує за усе зроблене, за увагу до них, підтримку, щире слово, а є й такі, кому недогода, як би не старався. Та за тридцять років, що пані Галина працює у соціальній службі, каже, більше зустрічала добрих людей, у яких можна чогось навчитися, які дають цінні поради зі свого життєвого досвіду.
- Під час роботи доводиться вирішувати різні проблемні питання, - каже Галина Михайлівна. – Бувають випадки, коли старенькі щось перекладуть зі звичного місця й забудуть про це. Телефонують до мене і звинувачують соцробітника, який був у домі нещодавно. А через кілька годин просять вибачення, бо річ знайшлася. Інколи мета їхнього дзвінка – скарга, що немає соціальної робітниці. Як виясняється, вона затримується на 10 хвилин, бо ходила по результати аналізів за дорученням цієї ж бабусі. Підопічні дуже переживають, щоб прийшла соцробітниця, щоб не лишила їх без уваги.
Завідувачка відділення двічі на рік особисто навідується до людей, які отримують соціальні послуги у відділенні. Цікавиться, чи задоволені вони працею соціального робітника, оцінює умови проживання та якість наданих послуг.
Завідувачка завжди готова допомогти соціальній робітниці та підтримати її
Галина Михайлівна не раз допомагала своїм підлеглим: то в лікарню когось відвезти, то прибрати у будинку чи помити-побрити людину. Перед Великоднем разом розносили гостинці підопічним відділення, а як надходила гуманітарна допомога від благодійного фонду «Матері Божої неустанної помочі», то її і розвантажували, і сортували, відповідно до потреб роздавали підопічним. А ще завідувачка у всьому підтримує працівниць відділення.
- Я завжди кажу, щоб телефонували до мене у будь-який час, тільки не вночі. І вони телефонують, аби вилити душу, розповісти про наболіле, особливо, коли морально виснажуються. Я завжди вислухаю, поспівчуваю, пошкодую, дам пораду, а якщо потрібно вирішити проблемну ситуацію, то зроблю все, що в моїх силах і компетенції. Коли необхідно, звертаюся по допомогу до директора терцентру: раніше – до Галини Борис, а зараз – до Георгія Самчука, - розповідає Галина Михайлівна. – У нас є психолог, яка за необхідності працює з колективом відділення, а також надає фахову допомогу підопічним, що цього потребують.
Як розповіла пані Галина, у зв’язку з пандемією люди, якими опікуються працівники відділення, опинилися в зоні ризику. Вони боялися за своє здоров’я, хвилювалися за життя і самопочуття близьких, напружено прожили останній рік. Їм було надзвичайно важко емоційно. У них був пригнічений стан. Траплялося так, що з острахом зустрічали соціального працівника, бувало, що відмовлялися впускати в дім, тому їм лишали продукти просто біля дверей. Соцробітники працювали й продовжують виконувати свої обов’язки з дотриманням усіх рекомендацій, у засобах індивідуального захисту. Завдяки цьому вдалося пережити найбільш важкий час без спалахів захворювань та втрат.
Валентина Тиненська
Коментарі