Атовець прожив на лавочці у парку три місяці, або Як ми рятували Кажана

Публікації

Атовець прожив на лавочці у парку три місяці, або Як ми рятували Кажана
Атовець прожив на лавочці у парку три місяці, або Як ми рятували Кажана

Ігор Бєлік нині перебуває в Центрі допомоги ветеранам війни 4.5.0. Проте перед тим йому довелося пройти нелегкий шлях покинутого всіма Героя війни з Росією.

Порятунок

Пізня вечірня пора, перший холодний і дощовий вечір після «бабиного літа». Я спокійно сидів у кімнаті, ніжився в теплій ковдрі, переглядаючи улюблений серіал і попиваючи гарячу каву. Але те, що відбулося далі, змусило мене підірватися з дивана і діяти...
У месенджері прийшло повідомлення від друга-атовця, який на той момент перебував за кордоном. 
«SOS! У м. Володимирі-Волинському у військовому містечку за Юріївською церквою у закинутому будівельному вагончику без засобів людського існування майже при смерті учасник бойових дій. Відмовили ноги. Прошу небайдужих допомогти. Псевдо КАЖАН. Ситуацію у змозі роз'яснити Богдан», - написав Лєший, додавши контакти Богдана Редька та особисту інформацію про поки не відомого мені військового.
Першою думкою було: «А чим я зможу допомогти?» Куди звертатися у нас – не знаю. Забрати до себе теж не можу. Розкинув це повідомлення у фейсбук-спільнотах Володимира. І на тому майже все...
Але Бог подарував хороших друзів. Зокрема декого об'єднали спільні ранкові пробіжки і походи. Серед бігунів є і братик Юрчик (так ми його називаєм), учасник війни, волонтер та член ГО «Альтаїр 777» у місті Ковель. Він, отримавши від мене повідомлення про ситуацію, написав лише одну фразу:  «Вдягайся, виходь. Я виїжджаю».
Юра довго не забарився. До його приїзду я зв'язався із Богданом Редьком, який також моментально примчав, щоб показати, де саме шукати Кажана. Та,  як виявилося, Юра приїхав не сам. Із ним на порятунок прибула група швидкого реагування Центру допомоги ветеранам війни 4.5.0. із Луцька на чолі з Оленкою, психологинею закладу та посестрою ветеранів. Такою командою вирушили шукати покинутого атовця.
Темнота, болото, але до будки дісталися. Відчинивши двері, відчули неймовірний сморід, який виїдав очі. Кажан лежав на старому залізному ліжку, накрившись збитим брудним ватним матрацом і верхнім одягом. Це був кволий чоловік, який ледь підійнявся. Від холоду у нього трусилося тіло. Та й ноги ледь тримали його, був момент, коли просто вони відмовили.
Оленка із хлопцями, поговоривши з Ігорем (саме так звати Кажана),забрали його у машину та повезли в центр.

Історія Кажана

Народився Ігор Бєлік у Харкові в далекому 1968 році. Все життя прожив там, поки в Україну не прийшла війна. З перших днів бойових дій побував практично у всіх гарячих точках: Маріуполь, Сартана, Гнутове, Мар'їнка,  Станиця Луганська, Попасна та ін. Пізніше підписував контракт декілька разів. А коли не дозволяло здоров'я служити, вимушений був звільнитися зі Збройних сил України. Під час служби у нашій 14-ій бригаді, як кажуть у народі, «підженився» з місцевою мешканкою. 
Як розповідає Ігор, усе було добре доти, поки в нього були гроші. Коли ж  звільнився і настав час карантину, треба було повертатися в Харків та  оформляти пенсію. Але всі сполучення були перекриті, ні автобуси, ні потяги не курсували. Тому довелося чекати, і з часом заощаджені кошти закінчилися. 
- В один день, коли цих грошей вже не було, я став нікому не потрібен, - розповідає Кажан. – Просто кажучи, моя співмешканка вигнала мене на вулицю.
За словами Ігоря, йому довелося саме «бомжувати». Поки було літо, він спав на лавочці в парку у військовому містечку. Колишня співмешканка проходила поруч декілька разів на день, але не звертала на нього уваги, ніби зовсім не знайома. 
- Три місяці прожив на вулиці. Не бачив ні холодної, ні гарячої води, - каже Ігор. – Був небритий, як піп, весь брудний і смердючий.
 Військові побратими, які знали Ігоря, зокрема Богдан Редько, Андрій Левчук, чим могли, допомагали. Купували цигарки, трохи годували, приносили гарячу каву. Але були й такі люди, які приходили з пляшкою горілки...
- Від безвиході я почав зловживати. Але й не тільки через це. Розумієте, поки день, то все ніби добре. А вночі, щоб зігрітися, також випивав, адже було холодно, - зізнається Кажан.
Їв атовець останні два місяці лише яблука й аличу. Добре, що хоч врожай був. Через таке життя і харчування знесилився. Згодом через похолодання перебрався в закинутий вагончик, який виявився місцевим притоном. Але ж діватися було нікуди. Поки Ігор там жив, дуже часто поруч розпивали горілку та наливали йому.
Усе це сильно вплинуло на здоров'я чоловіка: відмовили ноги. Певний час він не міг взагалі вставати, вже не кажучи про те, щоб десь іти. 
Як розповів Богдан Редько, Ігореві він намагався допомогти в цій ситуації. Зверталися у бригаду по медичну допомогу. Але там відмовили через те, що чоловік не приписаний у частині.
Також просили допомоги в місцевих лікарів. У лікарні Кажана оглянули, виписали ліки, призначили крапельниці, та в стаціонар не поклали, посилаючись на брак місць через коронавірус. Але де ж тоді людині було «прокапатися»? Серед вулиці чи у притоні? Невідомо...
Ось так намагався вижити Кажан у нашому Володимирі-Волинському, допоки його не врятували волонтери та побратими.

Happy End

Ігор Бєлік нині перебуває в Центрі допомоги ветеранам війни 4.5.0. Це місце, де ветерани війни отримують підтримку, теплі обійми та висококваліфіковані консультації (читайте в наступному номері).
Нещодавно з Юрієм Кікавським вдалося відвідати Кажана в цьому центрі. Чоловік змінився кардинально!
Із самого початку його пролікували від залежності. Тепер Ігор не вживає взагалі. Почав займатися реабілітацією фізичного здоров'я на спеціальних тренажерах.
Як виявилося, у минулому Ігор працював в елітних ресторанах країн Прибалтики, тож тепер у Центрі на столі можна побачити й вишукані страви. Як зізнався Кажан, він любить готувати. До нашого приїзду приготував млинці.
Окрім цього, зайнявся господарством. Нещодавно зробив ремонт у приміщеннях Центру. А також на квітниках підготував рослини до зимівлі.
Одним словом, життя в Кажана змінилося кардинально. І все через те, що знайшлися люди із величезними гарячими серцями, які вчасно допомогли та  врятували його.
Олексій Біянов,м. Володимир-Волинський – м. Луцьк
 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: