У Черчичах мені сказали: «Вмерти з голоду не дамо»

Публікації

У Черчичах мені сказали: «Вмерти з голоду не дамо»
У Черчичах мені сказали: «Вмерти з голоду не дамо»

Уродженка Луганщини Людмила Зоріна з великої любові до України покинула рідний край і нині не шкодує, що переїхала на волинську землю, хоч і залишилась самотньою.

Людмила Анатоліївна вважає себе українкою, хоч її прізвище і прізвище покійної мами російського походження. Коли напередодні так званих «референдумів» на Луганщині пані Людмилу запитали, з ким вона залишиться, не розмірковуючи, відповіла: «Тільки з Україною, а з ким же ще». 
Народилася Людмила Зоріна в 1956 році в селищі міського типу Георгіївка на Луганщині. Селищна школа №1, у якій навчалась, була українською. Взагалі у селищі працювали дві школи, і обидві – українські. Затим вступила на факультет російської філології Івано-Франківського педагогічного інституту імені В. Стефаника. Чудовий прикарпатський край зачарував дівчину, та все ж дуже хотілося додому, до рідних, а тому на другому курсі перевелася до Луганського педінституту. Тепер, звичайно, з висоти літ шкодує за тим необдуманим кроком молодості. Здобувши диплом вчителя, у школі працювала недовго, перевелася через обставини в дитячий садок. А економічна ситуація на Луганщині різко погіршувалася. На той час у Людмили Анатоліївни вже було двійко дітей – син Анатолій і донечка Олеся. Життя в шлюбі не склалося, і жінці довелося самій виховувати діток. А тому влаштувалася на роботу на Луганський хлібозавод №3, де і відпрацювала 14 років. Допомагала дітям влаштувати життя, здобути вищу освіту. 
У 2007 році доля звела Людмилу Зоріну з Юрієм Скляревським, ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Вони вирішили жити  разом. Час був нелегкий. Довелося змінювати роботи, і якось Людмила Анатоліївна познайомилася з Ольгою Музичук, яка працювала касиркою в магазині. Ольга родом із села Бубнів Володимир-Волинського району Волинської області. Жінки здружилися. І саме в цей час на сході України стали розпалюватися драматичні події. Син Людмили Анатоліївни тоді проживав і працював у Москві. Донька з сім’єю, спокушена недостовірною інформацією, залишилася жити в Сєвєродонецьку. 
Українську армію Людмила Анатоліївна та Юрій Леонідович зустріли зі щирою радістю. Чоловік особисто возив на передову, в окопи воїнам, картоплю, консервацію та інші продукти. Та все ж небезпека ходила поруч. А тому, передчуваючи, що доведеться покинути рідний край, пані Людмила попросила в Ольги Музичук номер телефону. Покидали вони Луганщину під обстрілами. Людмила Анатоліївна щиро покладалася на захист ікон, які везла з собою. 
У Бубнові родина Музичуків зустріла їх дуже привітно, а згодом запросили до себе на квартиру Сергій та Інна Шульган. Затим їм запропонували хатину в Черчичах, куди подружжя переїхало в жовтні 2014 року. Два роки жили квартирантами, господарі не взяли з переселенців ні копійки, а 8 грудня 2016 року Людмила Анатоліївна та Юрій Леонідович, викупивши хату, стали повноправними господарями. 
- Ніколи не забуду, - пригадує пані Людмила, - як у перший же день нашого переїзду до Черчичів зайшов до нас сусід Іван Васильович Олійник і сказав: «З голоду вмерти не дамо». І дійсно. Приносили нам молоко, сир, сметану, підтримували,  ділилися чим могли. 
Та сидіти без роботи енергійна жінка не хотіла. Влаштувалася помічником контролера у «Волиньенерго», не раз пішки долала солідні відстані між селами, звіряючи показники лічильників, поки не потрапила під скорочення. Нині працює двірником у КП «Полігон». Робота хоч і нелегка, але припала до душі. Лише проблемою став доїзд. Заради того, щоб вчасно встигнути на роботу, Людмила Анатоліївна змушена підійматися о 5 годині ранку, поспішати до Бубнова на поїзд. У хорошу днину добирається велосипедом. 
Але за ці роки, відколи покинула Луганщину, доля нанесла жінці два удари. На виробництві трагічно загинув син Анатолій. Ховали його в Георгіївці. З великими складнощами добиралася вбита горем мати на похорон сина. Того року зима насипала багато снігу. Автобус Київ-Луганськ декілька разів ламався. Довелося їхати по території Росії. Та все ж встигла побачити і поцілувати в останній раз дороге обличчя сина. 
А пів року тому, 24 вересня 2020 року, несподівано пішов із життя Юрій Леонідович. Поховали його на Федорівському кладовищі у Володимирі-Волинському.
- Користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто допоміг з організацією похорону. У першу чергу – дирекції КП «Полігон», особливо майстру Ользі Миколаївні Антошиній, усьому колективу, односельчанам. Зворушена їхньою  добротою і глибоким співчуттям, - каже Людмила Анатоліївна. 
Тож чи не шкодує ця жінка, яка залишилася зовсім самотньою далеко від рідних людей, що поїхала жити на Волинь?
- Ні, не шкодую. Звичайно, нелегко бути самотньою. До самотності звикнути неможливо, - ділиться Людмила Зоріна. – Сумую за сином, за Юрієм Леонідовичем. Так його не вистачає. Сумую за донькою, за внуками. Їх у мене троє. Але телефонуємо одне одному. Їздила недавно в гості, провідала. Богу дякувати, в Сєвєродонецьку наша українська армія. Звикла до цього села, до людей. Хороші тут люди, добрі, чуйні, а ось владу похвалити не можу і кажу про це відверто. Немає належної уваги до людей. Було прикро, коли місцеві сільськогосподарські підприємці на свята робили своїм працівникам невеличкі подарунки, а мого покійного чоловіка, ліквідатора, ніхто не згадав. Хіба в Зимнівській ОТГ так багато чорнобильців? Але він нічого ні в кого не просив, не вмів цього робити. 
- Людмило Анатоліївно, чи маєте ви бажання в майбутньому повернутися до рідного краю, до доньки та онуків?
- Нічого конкретного поки що сказати не можу. Життя непередбачуване, а тому планувати щось ризиковано. Звичайно, хоч і звикла вже тут і маю власне житло, але не вистачає сімейного затишку, тепла рідних людей. Можливо, з часом переїду ближче до доньки та онуків, адже старість стукає в двері і хочеться, щоб були поряд рідні. Але поки Бог дає сили, поки маю роботу, житиму тут, між добрими людьми. Я полюбила цих людей, цю красиву землю, і хочеться вірити, що ми завжди будемо разом – український захід і схід.  
Антоніна Булавіна, с. Черчичі, Володимир-Волинський район
 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: