Протягом 20 років Анатолій Подзізей очолював сільський колгосп, який досяг високого розвитку.
У всі часи історії найважливішу роль відігравали особистості, які вміли повести за собою людей, організувати відносини на засадах добра і шляхетності. Часи змінювалися, по-різному оцінювалися події історії, та не змінювалися любов і шана людей до таких особистостей.
Анатолій Трифонович Подзізей народився в 1951 році в селі Шистів у селянській родині. Отож любов до землі, повагу до нелегкої праці хліборобів успадкував генетично. Після закінчення школи навчався в Нововолинському будівельно-гірничому технікумі, а затим два роки працював у шахті. Вищу освіту здобував заочно. У 1985 році був направлений очільником колгоспу в Бубнів. Із цим чудовим селом назавжди пов’язав своє життя. Тут із дружиною Людмилою Василівною збудували власний дім, виростили дітей.
Колгосп, яким керував Анатолій Подзізей, входив у п’ятірку передових господарств області. Як вважають мешканці Бубнова, саме під керівництвом Анатолія Трифоновича село досягло найвищого розквіту у своєму розвитку. Голові колгоспу дісталися у спадок старі ферми, ще довоєнні і післявоєнні оселі селян. Молодий очільник розпочав з того, що створив у селі новий тваринницький комплекс, допомагав селянам зводити нові добротні будинки. Через короткий час у Бубнові було проведено воду, а затим і газ. Голова долучався до будівництва школи, магазину тощо. Не забував Анатолій Трифонович і про духовні потреби людей. Хоч це був час, коли на шляху відродження релігії ще вперто стояв войовничий атеїзм, із допомогою голови колгоспу звели нову церкву.
- Ви були найкращим за всю історію села господарником, тому що ніхто ні до вас, ні після стільки не зробив для Бубнова, як ви, - сказала керівниця Бубнівського будинку культури Леся Степанюк.
Та все ж найголовнішим для Анатолія Трифоновича були щирі і шляхетні стосунки з людьми. Залишилися в пам’яті бубнівців зворушливі спогади, як здійснював голова прийом людей. У кабінеті обіруч стояли ряди стільців. Коли заходив відвідувач, особливо літня людина, Анатолій Трифонович вставав назустріч, допомагав людині сісти і сам сідав поруч. У щирій довірливій розмові він вирішував питання, з яким звернувся до нього селянин.
На діяльність Анатолія Подзізея, його успіхи звернуло увагу районне керівництво. Голові колгоспу запропонували очолити управління сільського господарства. Затим він керував військовим радгоспом, працював на комбінаті хлібопродуктів.
І ось 18 лютого цього року постукало у двері Анатолія Трифоновича 70-річчя. Жартівливий, бадьорий, у доброму гуморі зустрічає ювіляр усіх, хто прийшов його привітати. На превеликий жаль, не дожила до цього дня вірна кохана дружина Людмила Василівна. 15 років тому її життя обірвала невиліковна хвороба. Та Анатолія Подзізея оточують діти, сусіди, друзі, а найбільше він радіє своїм онукам, яких у нього семеро, і сподівається поняньчити правнуків.
Несподіваним подарунком для іменинника стало привітання учасниць художньої самодіяльності Бубнівського БК Лесі Степанюк, Галини Ткачук, Алли Войтюк, Людмили Лаць та Галини Мазур. Талановиті бубнівські аматорки разом із пам’ятним сувеніром подарували ювіляру віночок задушевних ліричних та веселих українських пісень, а родзинкою виступу стали напівзабуті колгоспні частівки.
У короткій розмові з ювіляром запитую про те, як він з висоти життєвого досвіду оцінює нинішню ситуацію в Україні.
- Нелегко нашим людям нині, дуже нелегко, - з помітним смутком в голосі каже Анатолій Трифонович, - але відрадно, що народ повертається до свого коріння, до своєї культури, традицій, відроджує мову. Головне зараз – зберегти нашу святу землю, не віддати її нікому: ні тим, хто на неї зазіхає, ні тим, хто прагне її розбазарити. Тільки міцно вчепившись корінням у рідну землю, ми вистоїмо як нація, подолаємо труднощі і щасливо заживемо у своїй країні.
Антоніна Булавіна, с. Бубнів, Володимир-Волинський район
Коментарі