Наша країна останнім часом стала надзвичайним взірцем волонтерської праці та жертовності, особливо в час великої війни після 24 лютого. Місто Володимир, як і багато інших міст і містечок заходу України, перетворилися на волонтерські центри, які відправляли на Схід військову амуніцію, продукти, теплі речі й усе, що необхідне для воїнів і тих людей, що жили біля передової, а з часом на деокупованих територіях. Про багатьох волонтерів ми розповідали на сторінках попередніх номерів газети. А сьогодні хочемо розповісти, можливо, не нову в плані ідеї волонтерства, як вкрай необхідну справу. Наша громада стала одним масштабним волонтером, а саме за ініціативи міського голови у місті організували благодійну їдальню для людей, які потрапили у важкі життєві обставини.
Центр культурних послуг (або РБК)
Будівля, яка за комуністичних часів ставала такою собі архітектурною пам’яткою, яку зображували на візитівках міста Володимира, останніми роками скніла темними очима вікон, хіба тільки подавала ознаки життя, коли на першому поверсі розміщувалися переїзні торгові ряди. Особливо непривітним приміщення ставало взимку, коли на вулиці було тепліше, як у ньому.
Сьогодні цю будівлю не тільки перейменували на Центр культурних послуг, але «вдихнули» у нього нове життя. Практично Центр став публічним хабом, бо у ньому розмістився туристичний інформаційний центр, громадська організація “Крила матері”, волонтерський центр для переселенців, танцювальні й театральні студії, почав активно працювати творчий колектив Центру культурних послуг. Другий рік після передачі з балансу району на баланс міста, приміщення почало опалюватися й у ньому, образно кажучи, оселився живий дух. Тому і не випадковим було у приміщенні Центру розміщення благодійної їдальні.
Тепло, смачно, затишно
Отримання людьми благодійної допомоги дуже делікатне питання. Коли кореспондент з’явився у фоє Центру, де компактно були розставлені столики з кріслами для прийняття їжі, дехто з людей не звернув уваги на це, дехто заметушився, а частина долучилася до розмови, щоб висловити вдячність за турботу про людей.
- Я опинився у вашому місті, бо з родиною тікали від війни. Наше місто Дергачі Харківської області потрапляло щодня під обстріли з усіх видів озброєнь. Спасти могла тільки евакуація. Коли виїхали, уже у дорозі дізналися, що наша садиба повністю знищена. Дружина з дітьми поїхала у Литву, а я залишився у Володимирі проходити медичну військову комісію. Отримав висновок, з яким поки до війська не можуть мене взяти, – розповідає Олег Пчелінцев. - Спочатку проживали у спорткомплексі, а з часом нас розселили у гуртожитку Володимирського педагогічного коледжу. Умови хороші, але важко вижити у таких умовах, бо критично не вистачає тих грошей, що держава виділяє біженцям. Простояв у центрі зайнятості двадцять днів, і зняли з обліку, бо запропонувати роботи не можуть. Всі мої самостійні пошуки не увінчалися успіхом. Добре, що волонтери допомогли з деяким одягом і місяців два тому зробив з товаришами невеличкий запас круп. І все. Хворіти не можна, взутися немає коштів. Що буде завтра навіть не намагаюсь думати. А тут – гаряча їжа. Такого зимового холоду ці страви не тільки допомагають фізично зігрітися, але гріють наші душі тим, що хоч хтось за нас турбується, турбується, як про людей. Велика вдячність і людям, які готують, і подають, вдячність місцевій владі, що організувала таку відчутну для нас поміч.
Поки ми розмовляли, то помітно було, що старший чоловік приглядався до своєї торбинки, яку міцно тримав у руках.
- Мушу бігти, бо йти аж на Озерну. Та переживаю, щоб їжа не захолола. З дозволу дівчат, які нас годують, узяв ще й у баночку для дружини. Хворіє вона у мене, важко сюди їй добиратися. А живемо ми у невеличкій квартирі, на яку запросила однокласниця дружини. І, дякувати їй, платимо за квартиру з пенсії невеликі гроші. Ми виїхали з розбитого рашистами Куп’янська. Хоч наша хата встояла, але жити там не можливо. Та й тут не дуже радісно. Ліки доводиться купувати, продукти також. А коштів обмаль. Я не міг піти додому, щоб не висловити вдячність усім жителям гарного міста Володимира, працівникам установ, що нами опікуються. Уявімо, що можна приготувати їжу – але ж для цього потрібно мати на чому це зробити. А тут — готове і гаряче. Ми часто не харчуємось, і оці обіди для нас, як заряд енергії, який дає можливість переживати дні, — тихо розмірковуючи розповідав Валерій Дмитрович Пелех, а в його голосі відчувався сум і розпач.
А ще люди дякували за пункти незламності, де можна попити гарячого чаю і підзарядити телефони. В розмові згадувалися волонтери, які теж допомагають людям переживати нелегкий час.
Добродіями стали працівники територіального центру соціального обслуговування
Для реалізації ідеї благодійної їдальні, поданої міським головою Ігорем Пальонкою і підтриманою депутатським корпусом, для виконавчого комітету знадобився не повний місяць.
До міського голови дуже часто зверталися люди з проханням надати допомогу на прожиття. Започаткування роботи благодійної їдальні було найбільш виправданим використанням бюджетних коштів, адже на одну людину для гарячого харчування витрачається, приміром, трохи більш як 30гривень. За такі гроші неможливо отримати порцію об’ємом півлітрової банки страви з м’ясом у будь-якому закладі громадського харчування. Як правило, з м’ясом подають різноманітні крупи, макаронні вироби або ж картоплю. Також дають хліб і солодкий чай.
Все було продумано до дрібниць: виділені кошти у розмірі 34,34 тисячі гривень були розплановані практично на кожен день витрат. Змушені були використати продукти гуманітарної допомоги з польського міста Грубешова і кошти, подаровані партнерами Володимира на чолі Карлом Ернстом Мюллером з німецького міста Цвікау. Керуюча справами міськвиконкому Володимира Ірина Панасівна Лошенюк особисто опікувалася питаннями організації гарячого харчування. Із залученням фахівців громадського харчування було складено меню-розкладка зі страв, які упродовж тижня не мають повторюватися, і обов’язково страви передбачаються з м’ясом. Безпосередньо контролем видачі, процесом роздачі турбувалися працівники територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), яким керує директорка Інна Іванівна Мацьоха.
Ірина Панасівна та Інна Іванівна по-жіночому піклуються про те, щоб кожен кому довелося звернутися за благодійним обідом, відчули теплоту й увагу організаторів. Продукти для приготування страв закуповують завжди свіжі в місцевих супермаркетах.
Як у майбутньому буде працювати благодійна їдальня – покаже час. Принаймні наступного року в бюджет для цієї справи кошти запланували. Є побоювання в організаторів, що у зимовий час людей може побільшати за допомогою. Але є надія, що можливо, хтось і долучиться до такої благородної справи з місцевих підприємців чи меценатів, нагріти не тільки тіло, але їхні душі у час випробовування для нашої нації.
Сергій Залуський
Коментарі