Володимир – одне із найдавніших міст України. Воно завжди приваблювало туристів із різних куточків України. Уже майже двадцять років я працюю з туристами, котрі прибувають до нашого старовинного міста, щоб побачити його чудові пам’ятки та відчути ауру минулого. Приїздять люди з різних регіонів України та з-за кордону.
Пригадую одного разу до Володимира прибув чоловік із Києва. Він колись жив на Соборній вулиці. Ми підійшли до Успенського собору і той пан запитав чи можна взяти землі із прилеглої території. Він загорнув до носової хустинки трохи землі та з трепетом розповідав своїй дружині про те, як у далекому дитинстві катався тут на санчатах.
Особливо мене зворушило також подружжя з Ізраїлю. Чоловік із дружиною прибули до нашого міста, бо його батько проживав у місті над Лугою ще до Другої Світової війни. Гості знали нашою мовою лише одне слово і це було слово «тюрма». Саме за валами загинув батько того чоловіка. Майже половину дня ми ходили по місту Володимиру і насамкінець гість з Ізраїлю сказав: «Дякую, що Ви присвятили цей день пам'яті мого батька».
Одного року приїздила до нас професорка Евеліна Смирнова з іншими науковцями, коли ж ми підійшли до Успенського собору, то вона сказала із захопленням такі слова: «Ось він який, Успенський собор!». Людина бачила у своєму житті багато різного, але наш Успенський собор її дуже вразив своєю величчю і красою.
Поміж гостей, які відвідували наше місто Володимир були й знані люди. Якось до нас завітав Євген Марчук – колишній Прем’єр-міністр України разом зі своєю дружиною Ларисою Івашиною – відомою журналісткою, редакторкою газети «День». Коли ми зайшли до Успенського собору, то високий гість включив відеокамеру і записував усю екскурсію на відео. Цікавою була розповідь отця Тараса у Василівській церкві.
Також мені доводилося розповідати про Володимир відомому письменнику Василю Шкляру, автору романів «Залишенець. Чорний ворон», «Характерник» та багатьох інших. У 2011 році цей чудовий письменник був нагороджений Шевченківською премією, але відмовився від неї, через політику тодішнього міністра Дмитра Табачника, який виступав проти України та української мови. Сам письменник дуже сильний у писемному слові у реальному житті був дуже стриманим, на екскурсії по Володимиру усе слухав уважно, але спілкувався мало. Особливо цікавими були його спогади про те, як в одному кафе у місті Звенигородка якийсь п’яничка запропонував йому родинний фотоальбом Агатангела Кримського.
Також наше місто Володимир відвідав письменник Андрій Кокотюха, який написав багато романів і повістей, серед них роман «Червоний», у якому розповідається про українських повстанців. Андрій Кокотюха – автор багатьох літературних творів і кіносценаріїв, нагороджений у номінації
«Золотий письменник України». Йому дуже сподобалося наше місто Володимир, наші пам’ятки. Він слухав розповідь дуже уважно.
На екскурсіях бували найрізноманітніші люди. Серед них – учні, студенти, письменники, бізнесмени. Дуже цікаво було людям з-за кордону, що у нашому маленькому містечку є такі старовинні церкви.
Запам’ятався мені один чоловік з Австрії, якому уже за 80 років, але він ще практикує лікарську роботу. До Володимира він прибув разом зі своєю дружиною-полькою. Саме у нашому місті ще до II Світової війни жив його батько, а дитинство гостя теж минуло у Володимирі. Він привіз свою дружину, щоб показати їй місто свого дитинства. Цей чоловік розповідав як він подорожував по багатьох країнах Європи та світу. Закордонні пенсіонери можуть собі це дозволити.
Ще одна жіночка, яка займала високу посаду, побувавши на екскурсії у Володимирі була так вражена, що їй дали персонального екскурсовода, що пригостила мене філіжанкою кави та тістечком.
Одного разу навіть довелося побувати з учнями на дзвіниці Успенського собору і побачити Володимир із висоти 18 метрів. На екскурсії я читав людям власні вірші, а передзвін дзвонів Успенського собору створював надзвичайну ауру.
Цікавою була екскурсія для ректорів різних ВНЗ України – інститутів і університетів. Вони були захоплені красою нашого княжого міста. Разом з нами був уже покійний нині Петро Саганюк, який тоді очолював Володимирську міськраду. Згодом нас запросили до Зимненського монастиря, там ректорів приймала ігуменя Стефана і співала гарних українських поліських пісень.
Якось до нас завітала делегація з Євросоюзу – іноземці через перекладачів слухали розповідь про Успенський собор і Василівську церкву. Словом було цікаво.
Отож, місто Володимир завдяки своїм чудовим пам'яткам і багатовіковій історії приваблює шанувальників минулого з різних куточків світу.
Володимире мій!
Володимире мій, ти над Лугою сяєш,
Мов зірка,
Золоті куполи, дивні храми
І древні вали.
І чи солодко нам на душі,
Може, й гірко,
Та колиска ти наша,
І ми вдячні, що пращури наші
Це місто колись ще звели.
Величавий собор і біленька Василівська церква,
Тиха смужечка Луги
Серед зелені трав.
І чи солодко нам на душі,
Може, й терпко,
Ти наш батько,
Що віру й надію нам дав.
Відлетіли віки, відшуміли в минуле століття.
Ти ж квітуєш, мов красень
Навік молодий
Ми бажаємо, місто, тобі довголіття,
Щоб нащадки тут наші
У щасті й достатку жили!
Богдан Янович.
Коментарі